Стівен Кінг - Чотири після півночі

— Центр управління ВПС, Центр управління ВПС, це «Американська гідність», рейс 29, у нас тут проблема, тут велика проблема, ви мене чуєте? Прийом.

Жоден собака і тут не дзявкнув також.

От тоді-то Браян відчув, як дещо — щось на кшталт зсуву — зрушує в самісінькій глибині його мозку. Саме тоді він відчув, як уся структура його впорядкованого мислення починає повільно сповзати до якоїсь темної безодні.

Тоді Нік Гопвел ущипнув Браяна, високо на плечі, біля шиї. Браян здригнувся в кріслі, скрикнувши ледь не вголос. Повернувши голову, він побачив обличчя Ніка менш як за три дюйми від власного.

«Зараз він вхопить мене за ніс і почне його викручувати», — подумав Браян.

Нік не вхопив його за ніс. Він заговорив зі спокійною наполегливістю, не відриваючись своїми очима від очей Браяна.

— Я бачу певний вираз у ваших очах, друже мій… але мені не обов’язково було побачити ваші очі, аби зрозуміти, що він там є. Я чую достатньо у вашому голосі, бачу по тому, як ви сидите в кріслі. А тепер послухайте мене, і слухайте добре: паніку заборонено!

Браян тупився в нього очима, закляклий перед цим синім поглядом.

— Ви мене розумієте?

Браян заговорив з великим зусиллям:

— Ніку, людям не дозволяють заробляти собі на життя тим, чим заробляю я, якщо вони панікери.

— Я це знаю, — кивнув Нік. — Але тут унікальна ситуація. Ви мусите пам’ятати, між іншим, що в нашому літаку з десяток чи більше пасажирів і ваша робота залишається тою ж, що й завжди: цілісінькими доставити їх на місце.

— Не треба мені розповідати, в чому сенс моєї роботи, — огризнувся Браян.

— Боюся, я вже це зробив, — сказав Нік. — Але зараз вигляд у вас на сто відсотків кращий, з полегшенням це кажу.

З Браяном сталося більше, ніж просто покращився вигляд; він почувався краще. Нік встромив йому шпильку в найчутливіше місце — у почуття обов’язку.

«Саме туди він і цілив мене вколоти», — подумав Браян.

— А чим ви заробляєте собі на життя, Ніку? — спитав він на дрібку тремтячим голосом.

Нік закинув назад голову і розсміявся:

— Помічник аташе, Британське посольство, приятелю.

— Рябої кобили сон.

Нік знизав плечима:

— Ну… так написано в моїх документах, і я вважаю, це достатньо добре. Якби там повідомлялося щось додатково, гадаю, там було б написано: механік Її Величності. Я налагоджую те, що потребує налагодження. На даний момент — вас.

— Дякую, — ображено відгукнувся Браян. — Але я налагоджений.

— Гаразд, зараз же — що ви збираєтесь робити? Ви можете вести літак без тих наземних маячних штучок? Зможете уникати інших літаків?

— Я так само можу летіти тільки з бортовим обладнанням, — мовив Браян. — А щодо інших літаків… — він показав на екран радара. — Цей сучий син каже, що там немає ніяких інших літаків.

— Хоча вони можуть бути, — тихо проказав Нік. — Може бути, що й радіообладнання, і радар помиляються, принаймні наразі. Ви були прохопилися про ядерну війну, Браяне. Я думаю, якби відбувся обмін ядерними ударами, ми б про це дізналися. Але це не означає, що там не трапилося якоїсь іншої катастрофи. Вам знайоме явище, яке називається електромагнітним імпульсом?

У Браяна промайнула згадка про Мелані Тревор.

«Ой, а ще ми отримали повідомлення про полярне сяйво над пустелею Могаве. Можливо, цього вам не варто проспати?»

Може, це через нього? Через якесь химерне атмосферне явище?

Браян припускав, що це якраз можливо. Але, якщо так, чому він не чув жодних атмосферних розрядів по радіо? Чому на екрані радара нема жодної інтерференції хвиль? Звідки ця мертва порожнеча? А ще йому не вірилося, що полярне сяйво винне у зникненні від ста п’ятдесяти до двохсот пасажирів.

— Ну? — запитав Нік.

— Нехай ви механік, — нарешті промовив Браян, — але я не думаю, що це електромагнітний імпульс. Усе бортове обладнання — включно з покажчиком курсу — здається, працює просто чудово. — Він показав на цифровий компас. — Якби ми зазнали електромагнітного імпульсу, цей малюк з’їхав би з глузду. Але він тримається неухильно стабільно.

— Дійсно. Ви вирішили й надалі тримати курс на Бостон?

«Ви вирішили…»

Й на цьому залишки Браянової паніки вичерпалися. «Усе правильно, — подумав він. — Тепер я капітан цього судна… врешті-решт, усе зводиться до цього. Ви мусили б нагадати мені про це в першу чергу, друже мій, і позбавили б нас обох багатьох прикрощів».

— «Логан» на світанку, не маючи поняття, що відбувається на землі під нами, а також у довколишньому світі? В жодному разі!