Рэй Брэдбери - Трилогія смерті

Крамлі чмихнув:

— Фройд був горішком, зроненим у фруктовому присадку. Я завжди вважав, що натовкти пику зарозумілому шмаркачеві — справа честі.

— Мій батько ні разу не вибив мені зуба.

— Річ у тім, що ти скидаєшся на черственький кусень різдвяного фруктового пирога, який нікому й на думку не спаде засунути в рот.

— Але ж Констанс приваблива, правда ж?

— Ти плутаєш енергію і красу. Там, за океаном, французки просто-таки збивали мене наповал. Вони повсякчас підморгують, махають рукою, танцюють, стають на голову, доводячи тим самим, що перебувають у вирі життя. Чорт забирай, у Констанс електроліт аж зашкалює: бац — і коротке замикання. Якщо вона збавляє темп, то стає…

— Потворною? Ні!

— Дай-но мені це! — він накинувся на мої окуляри, зірвав їх із носа і почав придивлятися крізь них.

— Рожеві! Цікаво, а без них якими здаються речі?

— Ніякими.

— Чудесно! Не залишилося більше нічого, вартого уваги.

— Є Париж навесні. Париж в обіймах дощу. Париж напередодні новорічних гулянь.

— Бував там?

— Бачив кінокартини. Париж. Віддай-но моє.

— Залишу на трохи в себе, доки не попросиш у Незрячого Генрі, аби навчив тебе танцювати вальс, — Крамлі запхнув мої окуляри у кишеню.

Коли ми підігнали нашу тарадайку до узбережжя, спиняючись коло фасаду білого шато, то запримітили там два темні силуети поруч басейну, які заникалися під парасолею, ховаючись від місячного сяйва.

Ми з Крамлі подужали дюну, таким чином зумівши впізнати постаті Незрячого Генрі й розлюченого Фріца Вонга. Поруч на таці виднілося розлите у склянки мартіні.

— Я знав, — сказав Генрі, — що після сходження у каналізацію ви будете прагнути відновлення. Хапайте. Хлебчіть.

Ми взялися до справи і вицмулили усе.

Фріц змочив монокль у горілці, запхнув його у своє витріщало й мовив: «Так значно краще!» — після того він добив своє питво.

Я намотав коло, розміщуюючи побіля басейну складні стільці.

Крамлі зиркнув на мене спохмурнілими очима, а тоді зронив:

— Дай-но помізкую. От-от відбудеться розв’язка заплутаної детективної історії штабу Агати Крісті: Пуаро збиває в купку всіх підозрюваних, збираючи їх довкола басейну.

— В яблучко!

— Веди далі!

— Розповідаю. Ось цей стілець призначений для колекціонера старих газет з Маунт-Лоу.

— Того, який свідчитиме, не будучи на місці?

— Ага, не на місці. Он той, інший, для Королеви Каліфії, ноги якої давно застигли, та й за її хіромантією і зчитуванням із черепної коробки [222] Зчитування з черепної коробки — йдеться про френологію, одну з перших псевдонаук, яка обстоювала концепцію визначальної ролі поверхні черепа у психіці людини. слід прохолов.

Я рушив далі.

— Третій — для отця Реттіґана. Четвертий — для кіномеханіка зі шпиля Китайського театру Граумана. П’ятий — для Дж. В. Бредфорда, також знаного яко Туллула, Гарбо, Свенсон, Кольберт. Шостий — для професора Квіклі, відомого під іменами Скрудж, Ніколас Нікльбі, [223] Ніколас Нікльбі — головний персонаж роману-виховання Чарльза Діккенса під назвою «Життя і пригоди Ніколаса Нікльбі». За сюжетом Ніколас разом із матір’ю перебирається до заможного дядька, відразу ж після смерті батька. Згодом він потрапляє до пансіонату, де панують нелюдські умови, втікає звідти і знаходить віддушину в театральній трупі. Річард Третій. Сьомий чекає на мене. Восьмий для Констанс.

— Зачекай.

Крамлі підвівся і пришпилив на мою сорочку свій поліцейський значок.

— Ми всядемось отут, — сказав Фріц, — і слухатимемо другосортну Ненсі Дрю. [224] Ненсі Дрю — персонаж літературного твору та його кіноверсій. Образ дівчини-детектива вперше створив Едвард Стратемаєр — у книжці «Таємниці старих часів», виданій у 1930 році. Серію розповідей оприлюднювали під псевдонімом Керолайн Кін, за яким була захована низка так званих «літературних привидів».

— Вийми монокль, — обізвався Крамлі.

Фріц так і зробив.

— А що тепер, молодший?

Молодший прошмигнув позаду стільців.

— Для почину, уявімо на мить, що я Реттіґан, яка женеться під дощем із двома Книгами мертвих. Деякі з них уже дух випустили, а деякі на порозі смерті.

Я виклав дві книжки на стіл зі скляною гладдю.

— Як нам відомо, перебуваючи у пориві ностальгічного шаленства, Квіклі не витримав і одну з тих книг, що рясніє іменами небіжчиків, надіслав Констанс, аби наполохати її. Вона дала драла від свого минулого, своїх споминів, свого швидкоплинного, бурхливого і жалюгідного життя.