Рэй Брэдбери - Трилогія смерті

Я видихнув.

— Звідти, що я чув його дихання, вдивлявся у його обличчя, бачив, як той біжить. Він терпіти не міг те, як Констанс зникала між припливів, пірнаючи з головою в одному місці та зринаючи в іншому. Вона скидалася на пустельне повітря, а він нагадував туман. От тобі й зіткнення. Блискавка. І постраждалі тіла.

— Невже все те через одного священика та одну непутящу сестру?

— Святий. Грішниця, — підсумував я.

Осяяння зціпило обличчя Фріца Вонга, сповнене благовідступним усміхом.

— Тебе прийнято на роботу, Крамлі?

Крамлі відступив од Фріца, але зрештою кивнув:

— Як доказ? Підійде. Що далі?

Поволі я підійшов до наступного стільця.

— Ми переміщаємось у Китайський театр Граумана, на самісінький вершечок, насуває пізній вечір, кінокартини прокручуються, на екрані вигулькують силуети, у кімнаті порозвішувані фотографії. Усі колишні сутності Реттіґан прицвяховані до стіни, бери, яку заманеться. І єдиний чолов’яга, котрий знає її, як свої п’ять пучок, — батько Реттіґан, хранитель несакрального полум’я, але, як виявилося, вона йому теж не потрібна, тож Констанс увірвалась і здерла всі фотографії, що підтверджували її минуле. Збиралася спопелити їх, адже ніяк не приймає себе колишню. Останнє вторгнення стало цілковитим потрясінням для батечка, як і для решти. Його виповнювали двоїсті відчуття, бо, як не крути, а вона його донька, тож він сприйняв за належне зникнення світлин, а тоді запустив фільм, який невпинно прокручував: Моллі, Доллі, Саллі, Голлі, Гала, Вілла, Сью… Плівка ніяк не спинялася, проступали осяяні обличчя, навіть тоді, коли ми дісталися туди, правда, запізно для того, аби врятувати його чи загарбані фотографії. От тобі й не вбитий під номером чотири…

— Що ж, Дж. Веллігтон Бредфорд, той-таки Таллула Бенкгед, Кроуфорд та Кольбер, подосі залишається серед живих і поки жодним чином не постраждав, що на це скажеш? — додав вогню в полум’я Крамлі. — Та сама картина із вдатним до перевтілень артистом Квіклі, хіба не так?

— Залишилися живими, однак ненадовго. Вони хиткі, як повітряний змій у бурю, яка не вщухає. Констанс має на них зуб.

— Через що? — не відступав від свого Крамлі.

— Вони усіляко переламували її, аби вона зреклася себе справжньої, — вставив своїх п’ять копійок Фріц, хизуючись власною кмітливістю. — Не чини того, роби так, не роби отак, а вже інак. Річард Третій розповідає тобі, як то бути донькою Ліра, леді Макбет і Медеею. До всіх підпасовано одну мірку. Тож вона стала Електрою, Джульєттою, леді Годівою, Офелією, Клеопатрою. Бредфорд наказав, Реттіґан виконала. Те саме з Квіклі. Глянь, як жене Конні! Вона має з’явитись одразу в проймі обох дверей, аби стягти зі себе одіж, затерти лінії, дотла спалити писульки. Чи до снаги вчителям розучити? Констанс домагалася того. «Хто така Констанс, ким вона є?» — от у чому була квінтесенція її запитів. Біда в тому, що ті вчителі знали, як повести вперед, а про те, як вертатися, — ні в зуб ногою. Тому-то й Констанс завелася не на жарт…

— У перевдягальню підвального приміщення, — почав я, — вона спустилась, ясна річ, після того, як спустошила стіни зі світлинами нагорі, не залишивши й сліду від виведених на дзеркалах написів, що свідчили про її попередні «я». Зішкрябала, затерла, знищила усе, ім’я за ім’ям, рік за роком.

Завершивши говорити, я вицмулив питво.

— Невже наш потяг «Вбивство у „Східному експресі“ [225] «Вбивство у „Східному експресі“» — детективний роман Агати Крісті, головним героєм якого є знаменитий слідчий Еркюль Пуаро. Добираючись потягом, він раптом отримав пропозицію від американця Ретчетта стати охоронцем. Детектив відмовився від підробітку, а вже наступного ранку знайшов мертве тіло цього пасажира. прибуває до станції? — докинув Фріц, повністю випростовуючи спину, як Цезар у купелі.

— Так.

— А що далі? — провадив Фріц Вонг бездоганно гортанним голосом із німецьким притиском. — У тебе вдосталь часу, аби взятися за роботу над кіносценарієм під назвою „Низка смертей Реттіґан“; починаємо в понеділок, п’ятсот за тиждень, десять тижнів, премія двадцять тисяч, коли ми зрештою знімемо те трикляте кіно, як тобі?

— Хапай гроші й накивай п’ятами, — підбурював Генрі.

— Крамлі, як ти гадаєш, мені варто пристати на цю пропозицію? — запитав я.

— Задум так собі, але для фільму можливий, — відповів Крамлі.

— Ти мені не віриш?! — скрикнув я.

— Таких безумців днем з вогнем не нашукаєш, — сказав Крамлі.