Рэй Брэдбери - Трилогія смерті

— Можеш сказати це ще раз, — упоминувся Крамлі.

Я витримав паузу.

— Вибач, — зніяковів Крамлі.

Я підхопив іншу книжку, значно ближчу для Констанс, із недавнім переліком номерів.

— Але що, коли Констанс, отримавши стару Книгу мертвих, прочула свою минувшину, пережила тодішню смуту, втрати і наважилася поквитатися з тим, знищити тих, кого знала раніше, — одного за іншим? Що, коли вона самотужки обвела усі ті імена і геть-чисто забула, що утнула це?

— Що, що… — зітхнув Крамлі.

— Нехай недоумок поділиться своїм захватом, — Фріц Вонг запхнув монокль назад ув око і нахилився вперед. — Он як Реттіґан кинулася вбивати, калічити, а чи принаймні нагнати жаху своєму минулому, га? — у його голосі вчувалася певна німецька одержимість.

— Невже саме так належить відігравати наступну сцену? — запитав я.

— Рубай дію, — вихопилось із захватом у Фріца.

Я заплигнув за перший порожній стілець.

— Тут усе заходить у глухий кут, стара тролейбусна лінія обривається на Маунт-Лоу.

Фріц і Крамлі згідливо кивнули, на власні очі узрівши там загорнену в заголовки мумію.

— Постривай, — примружився Незрячий Генрі, — усе під контролем, я на тому місці.

— Отут затаївся її перший благовірний, її перший серйозний промах. Тож, не гаючи часу, вона витягує свою тушу на вершечок, аби дочиста згребти усю пресу, що розводилася про її попередні «я». Хапає в руки газети, як і я свого часу, й на стремено зчиняє лемент. Чи то вона гецьнула ті стоси, чи то вони самі посипалися від репету — тільки Богу відомо. Хай там як, трамвайника з Маунт-Лоу накрила з головою лавина поганих новин. Уловлюєте?

Я окинув оком Крамлі, чий рот, здавалося, запався з тим «уловлюєте». Він кивнув, як і Фріц. Переваривши усе, Генрі дав знати, що можна продовжувати.

— Стілець під другим номером. Бункер-Гіл. Королева Каліфія. Предвісниця майбутнього, гарант людських доль.

Я міцно взявся за стілець, так, наче намірявся підіпхати ним здоровезного слона, який став на ролики.

— Констанс рвала і метала під її дверима. Каліфію ніхто не прикатрупив, як і ту єгипетську древність із Маунт-Лоу. Ясна річ, Реттіґан кричала, вимагаючи, щоб Каліфія забрала геть свої недолугі передбачення, що забезпечували світле майбутнє. Каліфія розмотала папірус, накреслюючи на ньому дорожню мапу; своєю чергою, Констанс бездумно погнала вслід, незримо, як кажан, — даруй, Генрі, — до краю виповнена радістю. Чи блефувала Каліфія? Не думаю. Чи попереду чигало багатообіцяльне майбутнє? Можу закластися, що так! Тоді, дещо згодом, Констанс вичерпалася від тієї гри і зажадала відступлення. Каліфія зреклася попередніх слів, придумала нові побрехеньки й зосталася живою, правда, тепер була наче на пороховій бочці від тих гризот, тож пірнула сходами сторчголов прямісінько у домовину. Це аж ніяк не вбивство, звичайнісінький переляк.

— Доста про Каліфію, — сказав Крамлі, силкуючись утаїти своє погодження.

— Сцена третя, дубль перший, — провадив Фріц.

— Сцена третя, дубль перший, стілець номер три, — продовжив я. — Тепер настала черга сповідальні у соборі Святої Вібіани.

Фріц підсунув стілець ближче, поправив монокль, що миготів, як маяк, і заходився обнипувати очима мою приватну авансцену. Фріц крутнув головою, аби я не вгавав.

— Отут же добросердий брат Реттіґан, який поривався скерувати її на шлях істинний. Коли Каліфія спрямовувала її ліворуч, він наказував триматися правого боку, втім, імовірно, що після років гріховної круговерті у нього таки опустилися руки, він у три шиї гнав її з церкви. Одначе вона повернулася, влаштувала бешкет, домагаючись відпущення гріхів, крикма напосідаючи на своєму: «Очисть мене, прости рідну кровинку, переступи через себе, відречися від принципів», але натомість він руками затулив вуха і галасом відповів на її надрив; то його репет, а не Каліфії збив отця наповал й омертвив.

— Блеєш тут, — втрутився Фріц, примружуючи око так, що з його монокля гейби полум’яні іскри посипались, — а ти доведи. Якщо ми зніматимемо кляте кіно, пропиши момент істини. Скажи, звідки тобі відомо, що священик врізав дуба тільки через власний порив люті?

— Хто, в біса, тут за детектива? — не втерпів Крамлі.

— Хлопець-вундеркінд, — протягнув Фріц, не споглядаючи на нього, а, як і раніше, метаючи крізь товщу окулярів блискавиці. — Його припущення вирішать усе. Або пан, або пропав.

— Я ж не на роботу наймаюся, — відповів я.

— Ти уже отримав її, — озвався Фріц. — Якщо не подобається, то змотуй вудочки. Я — директор студії, а ти домагаєшся досудових рішень. Звідки знаєш, що священик сам заподіяв собі смерть?