Рэй Брэдбери - Трилогія смерті

— Ось, — видав Крамлі, — добивай.

Я допив решту горілки.

— Як так? — укотре спокійно запитав я.

Тепер настала черга Крамлі.

— Справа в тому, що він запримітив у тобі романтика, якого можна легко обвести навколо пальця, вмістилище для магічного непотребу, мрійника, котрий витає у хмарах, вишукує тіні на стелі та стверджує, ніби вони справжні. Ісусе Христе, я навіть не знаю… У тебе завжди такий вигляд, наче тільки-но виліз із душу, навіть коли ти повалявся у псячих бальках. Терпіти не можу твоєї невинності. Можливо, саме це Електрико розгледів у тобі. Де горілка? О, так, знав, коли спам’ятатись. У тебе все?

— Ні, — заперечив я, — оскільки містер Електрико скерував мене на путь істинний, невже я не мав би віддячити йому? Мені варто тримати містера Електрико біля себе чи дозволити, аби він допоміг мені врятувати її?

— Недоумкувата дурня!

— Прояснення. Я не знаю, як по-іншому жити. Коли одружувався, друзі застерігали Меґґі, що я ні на що не націлений. На це відповідав: «Я збираюся на Місяць і Марс, хочеш за компанію?» І вона сказала «так». До цього часу все було незле, хіба не так? І на шляху до «Благослови мене, отче» й доброю кончиною чом би не зібратися з духом та не виловити Реттіґан?

Крамлі потупив погляд прямісінько поперед себе.

— Ти й справді так гадаєш?

Він сягнув пальцями мого надбрів’я, промацав нижче, а тоді підніс до губ.

— Усе по правді, — пробурмотів, — сіль проступила. Твоя дружина раніше говорила, що ти заходився слізьми над телефонними книгами, — сказав притишено.

— Усе може бути, адже вони вщерть рясніють іменами людей, які знайшли притулок на кладовищі. Якщо зараз здамся, то ніколи собі цього не вибачу. Тобі теж не пробачу, якщо підштовхнеш до того, аби я дав задню.

По хвильці Крамлі виборсався із автівки.

— Постривай, — сказав, не дивлячись на мене. — Я пішов відлити.

Невдовзі він повернувся.

— Ти напевно знаєш, як дійняти людину, — сказав, заборсавшись назад у чортопхайку.

— Хіба трохи страху наганяю, не так, щоб до дрижаків.

Крамлі, як півень, смикнув головою у мій бік.

— Ти чортів блазень.

— Ти теж далеко не втік.

Ми поволі рушили вздовж берега, маючи на меті домівку Реттіґан. Я й пари з уст не випустив.

— Тобі знову куля в голову встрелила? — урвав мовчанку Крамлі.

— Чому трапляється так, — завівся я, — що у комусь на зразок Констанс зійшлося щось від меткої блискавиці, циркового тюленя, першокласної штукарки, реготухи й одночасно вона гаспид у людській подобі, злий спокусник на вщерть захаращеній палубі життя?

— Іди й спитайся Александра Великого, — почав Крамлі. — Ану згадай гуна Аттілу, який любив собак; і Гітлера заразом. Спімни Сталіна, Леніна, Муссоліні, Мао, пекельний хор невдоволених. Роммель [218] Ервін Роммель (1891–1944) — один із найбільш знаних і досвідчених німецьких генералів, добре відомий під прізвиськом «Лис пустелі», яке отримав упродовж бойових дій в Африці. Наклав на себе руки після того, як був звинувачений у змові проти Гітлера, таким чином урятувавши від імовірної кари інших членів сім’ї. був зразковим сім’янином. Як можна заколихувати на руках котів і перерізати людські горлянки, пекти печиво і живцем спалювати людей? Як так сталося, що нам припав до душі Річард Третій, [219] Річард Третій (1452–1485) — англійський король, останній з Йорків і династії Плантагенетів, участь якого у доленосній баталії впродовж «Війни троянд» ознаменувала завершення доби Середньовіччя в Англії. який жбурляв діток у діжки з вином? Як так склалося, що у телевізорі Аль Капоне [220] Альфонс Ґабріель Капоне («Великий Аль», «Шрамоване обличчя»; 1899–1947) — американський гангстер (учасник «гангу», себто банди) італійського походження, був ватажком кримінального угруповання під назвою «Чикаго Аутфіт», яке діяло впродовж ери заборон, відомішою як період «сухого закону». Займався контрабандою спиртних напоїв, сутенерством, мав справу з азартними іграми. не вгаває у повторах? Навіть Бог не відповість.

— А я й не запитаю. Він нас вивільнив. Усе в наших руках, Він спустив нас із прив’язі. Хто написав: «Віскі робить більше, ніж це до снаги Мільтону, [221] Джон Мільтон (1608–1674) — англійський поет, полеміст, прозаїк, громадський діяч, який творив у час релігійних заворушень та політичних потрясінь. Найвідомішим твором у його доробку є епічна поема «Втрачений Рай», написана білим віршем. і все заради того, аби виправдати зближення Бога з Людиною»? Я переінакшив ці слова, додавши таке: «А Фройд розпускає дітей і шкодує їм прута, щоби виправдати зближення Людини з Богом».