Харлан Кобен - Додому

— Це погроза, Чіку?

— Ті повідомлення не пов’язані з моїми дітьми. І я бачу, який у тебе мотив.

— Мій мотив — знайти твого сина.

— Так, звісно. Хочеш почути те, що досі мене переслідує? Брук хотіла потелефонувати Уїнові, тільки-но зник Ріс. Першого ж дня. Але я відмовив її. Я думав, копи впораються із цим. Я хотів — і тобі це видасться смішним після того, що я казав — я хотів грати за правилами. Як у книжці написано. Кумедно, правда? Тож я з цим живу.

— Це не має сенсу, Чіку.

Він нахилився ближче. Майрон відчув запах віскі.

— Хай що було між мною та Ненсі, — процідив Чік крізь зуби, — це не пов’язано з моїм сином. Чуєш мене? Краще відступи, поки комусь не стало боляче.

Задзвонив телефон Майрона. Глянувши на номер, він побачив, що телефонує Брук Болдвін. Він показав це Чікові перед тим, як відповісти.

— Алло?

— Чік сказав, ви мали зустрітися, — промовила Брук. — Він зараз із тобою?

Майрон глянув на Чіка. Чік кивнув і нахилився до телефону.

— Я тут, люба.

— Ви обоє дивилися «Сі-Ен-Ен»?

— Так, — відказав Майрон.

— Я записала це, — сказала Брук. — Я дивилася стоп-кадрами.

— І? — спитав Чік.

— Я не впевнена, що той хлопець — Патрік Мур.

Саме лише відображення номера Терези на телефоні змусило Майрона розслабити напружені м’язи плечей. Прямуючи до машини, він натиснув кнопку відповіді й без жодної передмови сказав:

— Я дуже тебе люблю.

— Не хочу критикувати Уїна, — відповіла Тереза, — але це крутіший спосіб відповідати на дзвінок, аніж «Ближче до діла».

— Я не можу вживати його для всіх.

— О, чому ні? Зроби чийсь день.

— Де ти?

— У своєму готельному номері, — сказала Тереза. — Гей, пам’ятаєш останній раз, коли ми були вдвох у готельному номері?

Майрон не зміг стримати усмішки.

— Скільки дзвінків ми отримали зі скаргами на шум?

— Що ж, Майроне, ти був страшенно гучним.

— Пальці на ногах оніміли на тиждень, — сказав Майрон, переклавши телефон до другого вуха.

— Щось не вловила зв’язку.

— Я теж, але це чомусь прозвучало правильно.

— Так, — погодилася Тереза. — Я скучила за тобою.

— Я теж.

— Ця робота…

— А що?

— Якщо я її матиму, — а тут велике «якщо», — але якщо я її матиму, вони, можливо, захочуть, щоб я переїхала до Атланти або округу Колумбія.

— Гаразд.

— Ти переїхав би?

— Авжеж.

— Просто так?

— Просто так.

— Тобто я можу спершу добиратися на роботу транспортом, — уточнила вона.

— Жодного транспорту. Ми переїжджаємо.

— Боже, ти сексуальний, коли командуєш.

— І навіть коли не командую.

— Не нахабній, — сказала Тереза. — Ти впевнений? Я можу відмовитися. Будуть інші варіанти роботи.

Майрон прожив усе життя в цьому місці. Він тут народився, виріс, провчився чотири роки в коледжі у Північній Кароліні, повернувся сюди. Він так був прив’язаний до цієї місцини, що навіть купив будинок, де виріс, аби не відпускати минуле.

— Я впевнений, — відповів Майрон. — Я хочу, щоб ти мала бажану роботу.

— Тьфу, не говори так політкоректно.

— Я також хочу бути утриманцем.

— Тоді тобі доведеться надавати сексуальні послуги за вимогою, — сказала Тереза.

— Усе даю та даю, — зітхнув Майрон.

Вона засміялася. Тереза нечасто сміялася. Він любив цей сміх.

— Піду готуватися, — промовила вона. — Друга співбесіда за годину.

— Щасти.

— Куди ти прямуєш? — спитала Тереза.

— Після цього дзвінка? У холодний душ. Тоді їду побачитися з батьками та Міккі.

— Я бачила прес-інтерв’ю по телевізору.

— Якісь ідеї?

— Те, що ти сказав.

— Що саме?

— Чогось бракує.

Вони попрощалися без особливої сентиментальності. Майрон рушив у бік свого рідного міста. Чи зміг би він справді це зробити? Чи міг би переїхати з місця, яке він завжди називав домом?

Уперше в житті відповідь була чіткою: «так».

Дорогою йому зателефонував Уїн.

— Алло?

— Розповідай усе, — сказав Уїн.

— Ти бачив інтерв’ю з сім’єю Мурів? — запитав Майрон.

— Бачив.

На задньому тлі Майрон чув крики чоловіків іноземною мовою.

— Де саме ти перебуваєш?

— Рим.

— Італія?

— Ні. Рим, штат Вайомінг.

— Немає причин для сарказму.

— А кому потрібна причина?

— Брук вважає, що хлопець — не Патрік, — сказав Майрон.

— Так, вона мені це написала.

— Я телефонував П.Т. у Квантіко. У нього є подруга, яка могла б нам допомогти. Вона робить судово-криміналістичну реконструкцію облич чи щось таке.