Харлан Кобен - Додому

— Це наша дочка, Франческа, — сказала Ненсі.

Франческа незграбно кивнула глядачам. Тоді відвернулася від камери і беззвучно промовила: «Все гаразд». Минуло три секунди.

Патрік з’явився, тримаючи за руку свою сестру.

— І наш син, Патрік, — додала Ненсі.

То був той самий хлопець, якого врятував Майрон, той, якого він бачив скрученим у клубок у кутку спальні. На ньому була бейсболка «Янкіз», светр із каптуром і джинси. Камера знімала його обличчя широким планом. Він опустив очі. Ненсі й Гантер стали з обох боків своїх дітей. На мить здалося, що вони позують, хоч і незграбно, для святкової фотографії. Гантер і Ненсі намагалися мати вигляд сильних й зухвалих. Здавалося, що Франческа переповнена емоціями, в її очах блищали сльози. Патрік утупився в підлогу.

Перед рекламою Андерсон подякував їм за те, що вони «відчинили двері свого дому».

Протягом кількох секунд Чік витріщався на порожній екран.

— Що це, в біса, було?

Майрон не відповів.

— Що коїться, Майроне? Чому вони нам не допомагають?

— Не знаю, чи вони можуть.

— І ти теж? Ти на це купився?

— Я навіть не знаю, що вони продають, Чіку.

— Я казав тобі, що ходив сьогодні до своїх адвокатів, так?

— Так.

— Тож я запитав у них, що ми можемо зробити. Ну ти знаєш… Щоб малий заговорив.

— Що вони запропонували?

— Анічогісінько! Вони кажуть, що геть нічого не можна вдіяти. Ти можеш у це повірити? Патрік ні чорта не повинен говорити. Ти не можеш примусити його сказати. Навіть якщо він знає щось важливе. Дідько, навіть якщо він знає, де зараз Ріс. Це божевілля.

Чік махнув бармену, який налив йому трохи віскі «Джонні Вокер Блек». Бармен глянув на Майрона. Той похитав головою. Зарано.

Коли Чікові подали напій, він скорчився навколо нього так, ніби це був вогонь, від якого йшло тепло.

— Я ціную твою допомогу, — сказав він трохи спокійніше. — Уїн, що ж, я знаю, що Уїн мене недолюблює. Насправді це не дивно. Ми з різних світів. До того ж він вважає Брук такою неймовірною. Ніхто не буде для неї парою, знаєш?

Майрон кивнув, лише тому що хотів, щоб Чік говорив далі.

— Проте ми з Брук, у нас міцний шлюб. Авжеж, були проблеми. Як і в будь-кого іншого. Але ми кохаємо одне одного.

— Ті проблеми… — сказав Майрон, помітивши прогалину, адже не було причини чекати далі. — Ненсі Мур була однією з них?

Чік підніс склянку з віскі до губ. Він вагався, чи відповісти спершу, чи зробити ковток. Він обрав ковток. Він поставив напій назад на барну стійку й повернувся до Майрона.

— Що б це мало означати?

Майрон просто дивився на нього, намагаючись перечекати.

— То що? — запитав Чік.

— Я знаю про повідомлення.

— А-а, — Чік підвівся, зняв свій піджак, акуратно повісив на спинку барного стільця. Він знову сів і почав бавитися з золотою запонкою на лівому зап’ястку. — І як ти дізнався про повідомлення?

— Це має значення?

— Та ні, — сказав Чік, мимохіть потиснувши плечима. — Вони нічого не означають.

Майрон знову спробував збентежити його пильним поглядом.

Чік старався говорити безтурботно, але не виходило.

— Уїн знає?

— Ще ні.

— Але ти скажеш йому?

— Так, — відповів Майрон.

— Навіть якщо я попрошу тебе не робити цього?

— Навіть якщо попросиш.

— Ти не розумієш мого життя, — похитав головою Чік.

Майрон нічого не сказав.

— Усі вони… їм усе дається легко. Я працював, я продирався. Мені нічого легко не давалось. Останні новини, Майроне, — він нахилився і прикрив рот рукою, — гра підлаштована для багатих. У цій ситуації немає рівних. Я починав ні з чим. Мій батько мав перукарню в Бронксі. Ти хочеш піднятися до них? Доведеться трохи шахраювати.

— Стривай, я запишу, — Майрон вдав, що має ручку та папір, — Шахраювати. Трохи, — він підвів голову. — Чудова порада. Ти також мені зараз скажеш, що за кожним великим статком стоїть великий злочин?

— Ти глузуєш із мене?

— Може, трохи, Чіку.

— Ти думаєш, у цій країні все дається через уміння? Що ми всі починаємо в однаковому становищі, у всіх є однакові шанси? Лайно це все! У коледжі я грав у футбол. Я був ранінг-беком. Теж непогано грав. Одного дня я зрозумів, що всі хлопці, які грали проти мене, були на стероїдах. І кожен з тих, хто хотів посісти моє місце? Стероїди. Тому в мене був вибір: або я міг також приймати стероїди, або перестати змагатися.

— Чіку!

— Що?

— Це дивна підстава зраджувати свою дружину, — відповів Майрон.

— Я не зраджував, — він нахилився ближче. — У будь-якому разі, я хочу сказати, щоб ти облишив це.