Неля Шейко-Медведєва - Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки

Арсен купив дві грубі свічки і сказав:

— Помолися за мене, а я помолюся за тебе!

Ми запалили свічки перед образом Богоматері, і я мовчком помолилася за нього, а також за Богдана (щоб одужав), за Толю (що вступив у художній інститут) і за Женю (щоб його не покарали за самоволку).

— Ти пішла б заміж за священика? — запитав Арсен, коли ми поверталися в санаторій.

— Нізащо! — відказала я.

— Чому?

— Бо не хочу, щоб у мого чоловіка була бородища, щоб його називали батюшкою, а мене — матушкою Зіркою.

— Зоряною, — поправив він.

Мене розібрав сміх.

— Ага! Я — матушка Зоряна. В чорній хустці й спідниці, що закриває коліна. У мене троє, а то й п’ятеро дітей. Я пощуся разом зі своїм батюшкою, і в гості до нас ходить дяк з дружиною, схожою на засмучену ворону.

Він зупинив машину.

— Я хотів вивчитися на хореографа, але дядько — він зростив мене від малого — наполіг, щоб я вступив до семінарії. Хоче, щоб я після закінчення посів його місце, — похиливши голову, сказав він. І, трохи помовчавши, додав: — Я не прийду сьогодні на танці…

Це було так романтично й навіть трагічно, що я закохалася в нього ще дужче й сказала, щоб розсмішити його:

— Не переживай! Тобі личитиме ряса. Ти виглядатимеш, як золотоволосий ангел. Молоденькі прихожанки закохуватимуться в тебе. Бабусі виціловуватимуть тобі руки. Біси сахатимуться тебе, коли ти йтимеш вулицею, а рецидивісти — каятимуться. І з матушкою не буде проблем. Я підшукаю тобі в Києві таку класну матушку, що всі тутешні священики луснуть від заздрощів.

— Я не хочу ніякої,… — заперечив він.

— От і чудово! — перебила його я. — Не думай про майбутнє. Вчися собі, а там буде видно. В інститут культури можна вступити й після семінарії.

Він глибоко зітхнув і запитав:

— Можна я смикну тебе за косу?

— Навіщо? — здивувалася я.

— Коли я був малим, мені страх як хотілося смикнути за косу бодай якусь дівчину, але я так і не наважився.

— Смикни! — дозволила я, і він тричі полегеньку посмикав мене за косу, а потім поцілував мені руку… наче до хреста приклався, й сказав:

— Якщо ти не захочеш бути зі мною, я пострижуся в ченці…

Вдома я здумала скласти для нього пісню про дівчину, яка закохалася в семінариста, але склала лише приспів:

І вечір попервах був чудовим. Прийшов Женя. У сірому піджаку і білій, на цей раз випрасуваній сорочці. І не відходив від мене ні на крок. Розповідав про маму, яка замешкує аж у Тамбові, й про службу на кордоні.

— Ти знову в самоволці? — запитала я.

— Конечно! — заусміхався він. Зуби в нього білі-білі, як перший сніг.

— А пістолет у тебе є?

— Да! — і поплескав себе по грудях. — Я его никогда не оставляю, потому что граница… Все может быть.

— Покажи! — попрохала я. Він відвів мене вбік і розщіпнув піджак.

— Поторгай. Только незаметно.

Я провела рукою по його кишені й закохалася в нього вже по-справжньому…

А потім об’явився Толя. Саме оголосили «білий» танець, і я вирішила запросити його. Але побачивши, що до Жені прямує якась чорнява, коротко підстрижена дівчина, запросила Женю. Толя якийсь час спостерігав за нами, а потім зник. Натомість біля мами з’явився захеканий майор.

— Ну и черт с ним! — сказав Женя. — Он тоже здесь полулегально. В Н. жена и сын. А он, похоже, влюбился в твою маму.

— Нічого в них не склеїться, — сказала я. — Моя мама — суперпорядна пані!

— А ты? — запитав вын. Дуже серйозно, пошепки. — Тоже будешь «супер»?

— Я пострижуся в черниці, — згадавши Арсена, віджартувалася я.

— Или станешь пани Кутеповой, — сказав він без усмішки.

Дивні вони. Всі четверо. Тільки-но закохалися, й уже забалакують про одруження. Мабуть, гадають, що я шалено мрію про печатку в паспорті.

Майор прикинувся, що не бачить Жені. Женя вдав, що не бачить його. Зате мама зауважила, що я танцюю лише з одним хлопцем. Підкликала мене і вручила мені ключі:

— Біжи додому. Хутко! Одна!

Я іронічно підсміхнулася: мовляв, я знаю, чому ти мене проганяєш, проте ключі взяла.

— Вот и хорошо, — сказав Женя. — Погуляем, пока они прыгают.

Але я не ризикнула гуляти, бо знала: Толя не міг піти додому. Никає десь поблизу — ображений, злий. Сказала Жені, щоб він провів мене. Коли ми звернули на алейку, обсаджену молодими сосонками, він зупинився. Рвучко обійняв мене і поцілував. По-дорослому. Я страшенно перелякалася. Мені здалося, що ми, обійнявшись, падаємо з кручі в бездонне провалля. Але разом з тим я хотіла, щоб він цілував мене ще й ще! Може, навіть до ранку… Аж раптом згадала про Толю і, відштовхнувши Женю, побігла до корпусу. Але він наздогнав мене, обійняв ще міцніше й поцілував так, що мені почорніло в очах…