Неля Шейко-Медведєва - Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки

Що коїлося потім — згадувати не хочеться, проте я згадую і згадую…

Толі щосили відштовхнув Женю:

— Не прикасайся к ней, подонок!

— Ты что себе позволяешь? — обурився Женя і вдарив Толю в груди. Той відповів йому тим же. Женя вихопив пістолет і спрямував на Толю…

— Марш отсюда! Пока тебя не повязали за нападение на офицера-пограничника! — майже примирливо сказав Женя.

— «Офицера»? — зневажливо розсміявся Толя. — Если ты в самом деле офицер, а не мразь, спрячь пистолет и докажи это!

— Пошел вон, сопляк! — презирливо процідив Женя. Йому не хотілося битися, бо він був у самоволці. А Толя не міг залишити мене й піти, як сопляк… Я ж стояла, наче вкопана, й мовчала, бо йшлося про честь дами й честь офіцера, тобто це була незвичайна бійка, а майже дуель…

— Считаю до трех, а потом стреляю! На поражение! — попередив Женя. — Раз, два…

І тут Толя плигнув на нього. Ляснув постріл. Женя впав на землю, а Толя на нього… Я спершу подумала, що його прошила куля, і хотіла крикнути, але не змогла. А потім, коли Толя почав тузити Женю, я страшенно зраділа, що він живий, і кинулася розбороняти їх, бо це вже була бійка. Але вони наче подуріли й билися, як тигри…

Аж тут з’явилися майор і мама…

Толя не зрадив їм, що Женя цілував мене. Сказав, що я втікала від Жені, і він подумав, що той чіпляється до мене. Майор забрав у Жені пістолет і пообіцяв йому трибунал.

А мама… вперше в житті побила мене. Вірніше, спробувала побити. Звісно, вже в номері.

— Ти знаєш, хто це? Відомий ловелас! Юрій Сергійович сказав мені, що він тут половину дівчат перепсував, що днями до нього приходила медсестра з фізкабінету, яка працює разом з Толиною мамою. Вона вагітна від твого залицяльника, а він не хочу одружуватися! Якби Толя не надавав йому, то невідомо, чим би все закінчилося!

Я розсердилася на всіх і нагрубіянила мамі. Сказала: «Твій Юрій Сергійович також ловелас. У нього в Н. дружина і син, а він бігає на танці й прогулюється з тобою!» Мама ляснула мене по губах і зачинилася в ванні. Мабуть, плакала там, і я розумію, чому. Їй подобається майор, але вона боїться втратити Кривого, хоча він і бридкий, і підлий…

Вранці я довго стояла на балконі, але Толя так і не визирнув з вікна, не ввімкнув патефон. Зализує рани і дується на мене.

А Женя, що б там про нього не казали, кохає лише мене!

Я просиділа в Богдана майже до обіду. Він знову лежав під крапельницею, але виглядав краще, ніж учора. І коли медсестра пішла, заграв мені дві власні мелодії. Я пообіцяла йому, що буду відвідувати всі концерти відомих скрипалів.

Арсен знову чекав мене під їдальнею. Я сказала мамі, що в мене болить зуб, і вона послала мене до лікаря, бо й гадки не мала… Боялася одного Женю. Ми з Арсеном знову поїхали в Н. Я попрохала його показати мені кордон (де муштрують Женю, а може, навіть зривають з нього погони чи відкручують одну зірку), але Арсен сказав, що ми нічого не побачимо, крім лісу. Дорогою він розповідав мені про навчання в семінарії та печерських святих. Може, й справді податися в черниці?

Під вечір Толя ввімкнув патефон. Я вийшла на балкон і махнула йому рукою. Ми помирилися. Після вечері він перестрів нас біля корпусу (з підпухлим оком), сказав мамі, що хоче намалювати мій портрет. Але мама не відпустила мене. І на танці не пішла. А коли заявився майор, пошушукалася з ним в коридорі, а в номер не запросила. Я хотіла сказати їй, щоб вони не соромилися мене й не боялися Кривого, але не наважилася.

— Поцілуй мене! — попрохав сьогодні Богдан. Я цьомнула його в щоку. Вона була сухою й прохолодною, як опалий листок.

— Наче мертвого, — сказав він.

— Дурниці, — відповіла я. — Ти будеш жити довго-довго, складеш мені гарну пісню чи мелодію, і напишеш: «Присвячую Зоряні».

— Краще Зорі, — сказав він і дозволив мені побавитися його волоссям. Воно в нього напрочуд легке й густе. Я заплела йому дванадцять кісок. Зодіак!

— Ти хто? — запитав він.

— Скорпіон.

— А я Тілець. Ми з тобою ідеальна пара.

А Женя, цікаво, хто?

Толя завершив «Дівчину з дзвіночками» й оправив її сріблястою рамкою. Вона дуже вродлива (вродливіша за мене) й ніжна. Дивиться на світ задумливо, зачудовано, так, наче бачить його вперше.

— Я не така гарна, — сказала я Толі.

— Такой ты будешь завтра, — сказав він і пригостив мене борщем, який сам приготував, а потім я дрімала в кріслі-гойдалці. Він поволі колихав мене й розповідав, якою я буду, якщо уникатиму таких типів, яв Женя.

З Толею мені найлегше, бо він зовсім-зовсім свій.