Неля Шейко-Медведєва - Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки

Л.(сміється) Зроджується бажання не заробляти, а витрачати?

З.Й водночас — прагнення великого, незрадливого кохання.

Л.Вона заводить собі коханця, той спустошує її гаманець…

З.Гірше — душу. А зраджена жінка — що поранена птаха. Вона ще може злетіти, навіть високо, проте вже ніколи не сягне неба. Це зліт відчаю, змага з болем. І коли біль пригасає, вона опускається на першу-ліпшу гілку й міцно тримається за неї. Або ж падає до ніг, але вже не того, хто її підранив, а іншого «шукача скарбів», і втрачає все. Вдруге подарувати крила їй може хіба що надмір кохання, тобто кохання не одного чоловіка, а багатьох…

Л.Можливо. Але ж як домогтися цього «надміру»?

З.Самій кохати. Але розумно.

Л.Тобто кокетувати, «динамити», «морочити»?

З.Ні! Щиро кохати, залишаючись якнайдовше, а то й назавжди недосяжною! Королівною, яку треба повсякчас завойовувати! Зорею в небі, яку чоловік не може вхопити знічев’я і потоптати чи сховати за пазуху, щоб зігрівала лише його.

Л.(іронічно) Жрицею Венери, проте без сексу?

З.Радше, жрицею Вести…

Л.У наш час? Коли поціновується передовсім секс?

З.Ким поціновується? Розбещеними хлопчиками, які, не спізнавши кохання, прагнуть дурманного, «наркотичного» сексу, чи пересиченими череванями, недоріками, душевними й духовними банкрутами, які ніколи не кохали, а лише сексували?

Л.Ви, як я бачу, дуже різко, навіть безапеляційно розмежовуєте кохання й секс.

З.Так! Тому що кохання — це прекрасне поривання душі, а секс — поклик тіла, його голод і його пожива. Кохання окрилює, надихає, облагороджує людину, дарує їй прекрасні, іноді навіть незагойні страждання, а секс зрівнює людину з твариною, приносить, подібно їжі, короткочасне задоволення, полегшу, й водночас розпалює бажання скуштувати чогось іншого. Й насичуватися, насичуватися… до гикавки, до блювоти…

Л.Не думаю, що всі глядачі згодяться з вами, тому що є маса прикладів, коли кохання й секс успішно поєднувалися, чудово доповнювали одне одного…

З.Так. Проте, ненадовго. Бо що не кажіть, а це різні стихії. Я здогадалася рано, напівдитиною, що секс може подарувати мені миттєву радість, а кохання… навіть якщо пригасає, то залишає в серці жарину, яка з роками перетворюється на діамант.

Л.Виходить, ви у нас — успішна збирачка діамантів?

З.Можна сказати й так.

Л.Завжди окрилена, тому й успішна.

З.Так.

Л.(насмішкувато, з недовірою) Невже ніхто з ваших… платонічних за коханців не зрадив вас? Навіть замолоду?

З.Ніхто. Хоч я і була такою собі… мовчкуватою дівчиною в окулярах.

Л.Як ви гадаєте, чому?

З.Непросте запитання. Напевне, тому, що я завжди була щирою. Чесно мовила: «Я кохаю тебе, але… Я зоря в небі, я сонячний зайчик, сніжника на чолі найвищої гори, котра ніколи не розтане. Ні для кого!» І поводилася відповідно… Мої слова смутили чоловіків, але водночас погальмовували ревнощі, запобігали образам і стимулювали бажання сягнути зорі, розтопити сніжинку, тим паче, що я не відбирала в них надію…

Л.Тобто закохували їх у себе для забави?

З.Ні. Я нікого не намагалася закохати в себе. Все виходило якось… само собою… ненароком. А я була… дуже безжалісною. Як тільки мені здавалося, що чоловік поводиться не так, як слід поводитися лицареві (не лише зі мною, але й з іншими людьми), я відразу ж поривала з ним. Й отоді він закохувався назавжди. Це раз. По-друге, можливо, хтось із моїх лицарів і зрадив би мене з часом, але, на жаль чи на щастя, більшість з них не сягнула того цинічного віку, коли чоловіки перестають соромитися зрад, навіть похваляються ними…

Л.(дуже іронічно) Невже померли від нерозділеного кохання?

З.Ні. Просто… виявилися недовговічними… внаслідок різних причин. Але кохали мене в буквальному сенсі до останнього подиху.

Л.І згодом на заміну їм приходили інші?

З.Чому «на заміну»? Кілька років тому я записала в свій щоденник: «Справжнє кохання — єдине» — це вигадка ідеалістів. «Кохання минає» — це вигадка блудників. Жодне кохання моє не минуло, бо всі були справжніми».

Л.Цікава думка. Проте… Невже вам ніколи не хотілося вповні належати одному чоловікові, народити дитину?

З.Ні. Мабуть, я просто не зустріла чоловіка, котрий затьмарив би мені весь світ, від якого я прагла б мати нащадків. Та й, правду кажучи, сумніваюся, що хотіла б зустріти такого, бо засліплена коханням або сексом жінка — це, зазвичай, рабиня. А щодо дитини… Я, певна річ, хотіла б її мати, але не як машину чи рахунок у банку, а як особливий, відмінний від мого всесвіт. Але для цього треба відмовитися від усього, чим я живу нині…