Стивен Кинг - Інститут

— Та ну? Думаєш?

— Знаю. Був малий хлопець, тепер уже дорослий. Старший навіть за Нікі.

— Ага, ну окей.

— Це секрет, — сказав Ейвері, не зводячи очей з екрана, на якому Патрік сперечався з містером Кребзом. — Вона відкладає для нього гроші.

— Справді? І звідки ти це знаєш?

Ейвері глянув на Люка.

— Просто знаю. Так само як знаю, що твого найкращого друга звати Рольф і ти живеш на алеї Диколиза.

У Люка щелепа відвисла.

— Господи, Ейвері.

— Класно я вмію, скажи?

І хоч по щоках у нього досі текли сльози, Ейвері загиготів.

Після ланчу Джордж запропонував зіграти в бадмінтон три на три: він, Нікі й Гелен проти Люка, Каліші й Айріс. Джордж сказав, що команда Нікі може забирати собі Ейвері як бонус.

— Він не бонус, він баласт, — сказала Гелен і відмахнула мінджів, які хмаркою скупчились навколо неї.

— Що таке баласт? — спитав Ейвері.

— Хочеш знати, то прочитай мої думки, — сказала Гелен. — Окрім того, бадмінтон — для слабаків, які не вміють грати в теніс.

— Ти прям до шпику приємна людина, — зауважила Каліша.

Гелен попрямувала до пікнікових столиків і шафи з іграми і на ходу, навіть не озираючись, показала через плече середній палець. І порухала ним вгору-вниз. Айріс запропонувала, щоб Нікі й Джордж грали проти Люка і Каліші, а вона, тобто Айріс, стоятиме збоку і судитиме. Ейвері сказав, що допоможе. На цьому всі погодились, і гра розпочалась. Рахунок уже був 10:10, коли двері до будівлі з грюкотом прочинились і надвір, насилу крокуючи по прямій, вийшов новий хлопець. Погляд був стуманілий від снодійного, що наразі вивітрювалося з його системи. А ще цей погляд був розлючений. Люк прикинув, що на зріст новенький футів у шість, а віком — років шістна­дцяти. Хлопець мав видатне черево, що наразі було просто наїденим, але в старшому віці могло перетворитися на пивне. Проте обсмалені на сонці руки були оздоблені рельєфними м’язами, а ще він мав пречудові трапеції, певно, від силових вправ. Щоки поплямовані ластовинням і прищами. Очі рожеві, подразнені. Волосся нечесане, пасма після сну стирчать навсібіч. Усі покинули свої справи, щоб роздивитися новенького.

Каліша зашепотіла, не рухаючи губами, мов в’язень у тюремному подвір’ї:

— Це ж Неймовірний Галк [57] Супергерой всесвіту коміксів «Марвел», сильний м’язистий здоровань, альтер-еґо хирлявого науковця. .

Новенький зупинився біля батута й оглянув решту. Він заговорив — повільно, з інтервалами випльовуючи слова, наче вважав, що звертається до мало не первісних людей з дуже обмеженими знаннями людської мови. Акцент він мав південний.

— Шо це… блядь… таке?

Ейвері задріботів йому назустріч.

— Це Інститут. Привіт, я Ейвері. А тебе як зва…

Новенький приклав долоню до підборіддя Ейвері і штовх­нув. Не дуже сильно, майже мимохідь, але Ейвері вклався плазом на одну з тих гумових подушок навколо батута і шоковано, з подивом вирячився на новенького. Той не зважав ані на малого, ані на гравців у бадмінтон, ані на Айріс, ані на Гелен, яка навіть кинула викладати собі пасьянс. Новенький наче звертався сам до себе:

— Шо це… блядь… таке?

Він роздратовано відігнав від себе комашню. Як і Люк під час свого першого виходу на дитячий майданчик, цей хлопець теж не намастився репелентом. Мінджі не просто роїлися, вони сідали на нього й куштували піт.

— Ох, чуваче, — сказав Нікі. — Не варто було тобі так штовхати Ейвері. Він просто хотів з тобою привітатись.

Новенький нарешті хоч на це звернув увагу. І повернувся до Ніка.

— Хто ти… блядь… такий?

— Нік Вілгольм. Допоможи Ейвері встати.

— Шо?!

Нік виявив терплячість.

— Ти його штовхнув, то ти його і піднімай.

— Я підніму, — сказала Каліша і поспішила до батута.

Вона нахилилася, щоб узяти Ейвері за руку, а тоді новенький штовхнув і її. Дівчина не влучила на м’яке покриття і впала на гравій, подерши собі коліно.

Нік кинув долі бадмінтонову ракетку і підійшов до новенького. Упер руки в боки.

— Тепер їм обом допоможи піднятися. Я знаю, що ти збіса розгублений, але це не виправдання.

— А що, як не допоможу?

Нікі всміхнувся.

— Тоді я тобі в’їбу, здорованю.

Гелен Сіммз із цікавістю споглядала за ситуацією з-за свого столика. Джордж, судячи з усього, вирішив відійти на безпечнішу територію. Він покрокував до входу в корпус, великим гаком оминаючи при цьому новенького.

— Не витрачай на нього сил, як він хоче бути таким мудилом, — звернулася Каліша до Нікі. — З нами все гаразд, правда, Ейвері?