Стивен Кинг - Стрілець. Темна вежа І

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2017

ISBN 978-617-12-3948-7 (fb2)

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Електронна версія зроблена за виданням:

Кінг С.

К41 Стрілець. Темна вежа І: роман / Стівен Кінг: пер. з англ. О. Любенко. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. — 240 с.

ISBN 978-617-12-3833-6 (укр.)

ISBN 978-0-452-28469-2 (англ.)

Це перша книжка зі славнозвісної епопеї «Темна вежа». Серія розповідає про пригоди Роланда, який був лицарем-стрільцем у рідній країні, що її згадує із сумом. Через зраду придворного Мартена, що став коханцем його матері, Роланд має вирушити в далекі мандри. Його метою стає пошук Темної вежі, Роландові необхідно пройти по слідах чоловіка в чорному, який залишає по собі численні смерті… І ось чоловіка в чорному переможено. Чи стала Вежа ближчою хоч на крок?

This edition published by arrangement with The Lotts Agency, Ltd. and Andrew Nurnberg Associates Baltic

Перекладено за виданням:

King S. The Gunslinger. The Dark Tower I / Stephen King. — New York: A Plume Books, 2003. — 264 р.

Переклад з англійської Олени Любенко

Художник Олександр Семякін

Обережно! Ненормативна лексика!

УДК 821.111( 73)

ББК 84( 7Спо)

© Stephen King, 1982, 2003

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2017

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад, 2007

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2017

Коли мені виповнилося дев’ятнадцять (в історіях, які ти збираєшся прочитати, це число має певне значення), гобіти були великими.

Під час Великого музичного фестивалю у Вудстоці у бруді на фермі Макса Язґура бебралися десь півдюжини Меррі та Піппінів, удвічі більше Фродів і незліченна кількість гіпарів Ґендальфів. «Володар перснів» Дж. Р. Р. Толкіна в ті дні мав шалену популярність, і, хоча я так і не зміг потрапити на «Вудсток» (про що шкодую), по-моєму, я був наполовину гіпі, принаймні достатньо гіповим, щоб прочитати ці романи й захопитися ними. Книги «Темної вежі», як і більшість довгих історій-фентезі, написаних чоловіками та жінками мого покоління («Хроніки Томаса Ковенанта» Стівена Доналдсона, «Меч Шаннари» Тері Брукса — і це тільки два приклади), народилися під впливом Толкіна.

Але попри те, що ті книжки я прочитав у 1966 і 1967 роках, від свого писання я утримався. З якоюсь зворушливою приязню реагував я на розмах Толкінової уяви (на честолюбність задуму розказаної ним історії), але хотів написати власну історію. Якби я почав це робити тоді, то неминуче повторив би його витвір. А це, як полюбляв говорити покійний Хитрун Дік Ніксон, було б неправильно. Завдяки панові Толкіну двадцяте століття було під саму зав’язку забезпечене всіма необхідними ельфами й магами.

1967 року я не мав жодного уявлення про те, якою буде моя історія, але це не важило. Я був на сто відсотків упевнений, що впізнаю її, коли вона проходитиме повз мене на вулиці. Мені було дев’ятнадцять, і я був гордовитий. Авжеж, я був досить зарозумілий, щоб відчути, буцімто ще можна трохи почекати на прихід музи й появу мого шедевра (я не сумнівався, що так і станеться). Схоже, в дев’ятнадцять років людина має право на самовпевненість — о цій порі час зазвичай іще не починає свою паскудну підривну діяльність, позбавляючи вас волосся і кидка в стрибку, як співають у популярній пісні кантрі. Та насправді час забирає значно більше. У 1966 і 67-му я цього не знав, та навіть якби знав, то мені було б начхати. Я ще міг собі уявити (ледве-ледве), як мені виповниться сорок або п’ятдесят? Ні. Шістдесят ? Та ні в якому разі! Про шістдесят років не могло бути й мови. І це цілком природно, коли тобі дев’ятнадцять. Дев’ятнадцять — це такий вік, коли ти кажеш: «Дивіться, я курю тринітротолуол і п’ю динаміт, і якщо ви знаєте, що для вас добре, то геть з дороги — бо ось іде Стіві!»

Дев’ятнадцять — егоїстичний вік, пора обмежених турбот. Я був вельми амбітний і прагнув досягти вершин.