Стивен Кинг - Інститут

— Це, мабуть, найгірше поєднання інгредієнтів, що я бачила, — сказала Каліша.

Люк підстрибнув, кілька зерняток попкорну вилетіли з торбочки й упали на підлогу.

— А щоб тобі! Налякати людину до смерті — от розвага, правда?

— Вибач.

Каліша присіла, підібрала розсипаний попкорн і кинула собі в рота.

— З підлоги? — спитав Люк. — Повірити не можу, що ти це зробила.

— Правило п’яти секунд.

— Згідно з Національною службою охорони здоров’я, тою, що в Англії, правило п’яти секунд — це міф. Сон рябої кобили.

— Що, в обов’язки генія входить руйнування ілюзій?

— Ні, я просто…

Каліша всміхнулась і підвелась.

— То я жартую з тебе, Люку. Вітрувата дівчина з тебе жартує. Втямив?

— Так.

— Ректальний градусник мав?

— Так. І давай про це не будемо.

— Домовились. Хочеш пограти в крибедж [53] Картярська гра на двох зі спеціальною дошкою для підрахунку очок. до ланчу? Якщо не знаєш правил, я тебе навчу.

— Знаю, але не хочу. Мабуть, я трохи побуду в себе в кімнаті.

— Міркуватимеш над ситуацією?

— Щось типу того. Побачимось за ланчем.

— Як пролунає тень-телень, — сказала Каліша. — Згода. Не журися, маленький герою, і дай мені «п’ять».

Вона підняла руку, і Люк помітив, що між великим і вказівним пальцями вона щось стискає. Він притис свою білу долоню до її коричневої, і між їхніми руками перейшов складений обривок паперу.

— Забачимось, хлопче.

Каліша рушила на майданчик.

Повернувшись до себе, Люк влігся на ліжко, вмостився на бік обличчям до стіни і розгорнув папірець. Ось що написала Каліша малесенькими, дуже охайними друкованими літерами:

«Зустрінься з Морін біля автомата з льодом, навпроти кімнати Ейвері — ЧИМШВИДШЕ. Записку змий у туалеті».

Люк зібгав папірець, пішов у ванну кімнату і впустив його в унітаз, знімаючи при цьому штани. Він почувався дивно, наче грався в шпигунів із малечею, та водночас зовсім не безглуздо. Йому ой як хотілося вірити, що хоч у la maison du chier [54] «Дім для срання» ( фр .). немає камер спостереження, але до кінця повірити в це він не міг.

Автомат із льодом. Там, де з ним учора говорила Морін. А це вже цікавіше. Зі слів Каліші, у Передній половині було кілька місць, де аудіоспостереження працювало погано чи не працювало взагалі, але Морін надавала перевагу саме цій локації. Може, там вона безпечніше почувалась — імовірно, через надто гомінливий автомат. А може, Люк просто робить висновки без достатньої кількості фактів.

Перед зустріччю з Морін він хотів зайти на сайт «Стар Триб’юн» і вже сів за комп’ютер. Навіть запустив містера Ґріффіна, але на тому й зупинився. Чи йому справді так хочеться знати? Що як, приміром, ці покручі, ці почвари, брешуть і його батьки померли? Зайти на «Триб» у пошуках цієї інформації — все одно що поставити життя на колесо рулетки в казино.

Не зараз, вирішив Люк. Може, коли минеться відчуття приниження після термометра, але не зараз. Може, він вчиняє як сцикун — то й нехай. Люк вимкнув комп’ютер і прогулявся в інше крило. Морін біля автомата не було, але її візок із білизною стояв трохи далі коридором Ейвері (як його тепер називав про себе Люк), і він чув, як покоївка співає щось про дощові краплини. Люк пішов на звук голосу і побачив, як вона стелить свіжі простирадла в кімнаті, завішеній постерами Всесвітньої федерації реслінгу зі здоровецькими бугаями у спандексових шортах — ті були з вигляду такі злісні, наче ковтали цвяхи, а випльовували вже скріпки.

— Добрий день, Морін, як справи?

— Добре, — відповіла вона. — Спина трохи болить, але в мене є мотрин.

— Хочете, допоможу?

— Дякую, але це вже остання кімната, я майже закінчила. Дві дівчинки й один хлопчик. Скоро мають прибути. Це хлопчача кімната. — Вона вказала на постери і розсміялася. — А то б ти сам не здогадався.

— Ну, я думав набрати трохи льоду, але в мене в кімнаті немає відерця.

— Вони складені в комірці біля автомата.

Морін випрямила спину, вперла руки в поперек і скривилася. Люк почув, як хрустять у неї хрящики.

— Ох, так набагато краще. Ходімо покажу.

— Тільки якщо вам не складно.

— Зовсім не складно. Ходи. Можеш поштовхати візочок, якщо хочеш.

Поки вони крокували коридором, Люк міркував про своє дослідження проблеми Морін. Одна жаска статистика особливо впадала в око: американці заборгували понад дванадцять трильйонів доларів. Гроші витрачені, проте не зароблені, просто обіцяні. Такий парадокс міг сподобатися тільки бухгалтеру. Велика частина цього боргу була пов’язана з іпотекою на житло і бізнес, але вагома доля позик вела також до маленьких пластикових прямокутників, які всі ми носимо в гаманцях і сумочках: такий собі оксикодон [55] Опіоїдний анальгетик. американського покупця.