Стивен Кинг - Інститут

Вона допомогла малому підвестися і позадкувала від хлопців.

— Авжеж, гаразд, — сказав Ейвері, але його пухкенькими щоками знов полилися сльози.

— Ти кого мудилом обізвала, сучко?

— Певно, тебе, бо єдине мудило тут — ти, — сказав Нік.

Він зробив ще один крок до новенького. Люк зачудувався контрастом: новенький був киянкою, а Нікі — лезом.

— Ти мусиш вибачитись.

— Нах тебе і нах твої вибачення, — сказав новенький. — Не знаю, що це за місце, але знаю точно, що я тут не лишатимусь. А тепер забирайся від мене нахрін.

— Нікуди ти звідси не підеш, — відказав Нікі. — Ти тут надовго, як і всі ми.

Він посміхнувся, не показуючи зубів.

— Припиніть, ви, — сказала Каліша.

Вона обхопила рукою Ейвері за плече, і Люку не знадобилося вміння читати думки, щоб здогадатися, про що вона думає — бо думали вони про одне і те саме. Новенький був важчий за Нікі фунтів на шістдесят як мінімум, а то й на всі вісімдесят, і хоча жирок на талії він мав нівроку, та руки натренував собі що ті кувалди.

— Останнє попередження, — сказав новенький. — Геть, інакше я тебе в землю, блядь, вдовбу.

Джордж наче передумав заходити всередину. Тепер він прямував до новенького — не зі спини, а збоку. Зі спини заходила Гелен, не поспішаючи, проте так само симпатично вихляла стегнами, що подобалося Люку. Дівчина і собі всміхалася.

Джордж скривив обличчя, насупився від зосередженості, стис губи, нахмурив чоло. Мінджі, що кружляли навколо двох хлопців, раптом збилися в єдину зграю і кинулися в обличчя новенькому, наче їх підхопив невидимий порив вітру. Той підняв руки до очей, замахав на комашню. Гелен впала на коліна в нього за спиною, і Нікі стусонув рудоволосого хлопця. Новенький розпластався — наполовину на гравії, наполовину на асфальті.

Гелен скочила на ноги і погарцювала геть, сміючись і тицяючи пальцем.

— Ось тобі пизди прилетіло, здорованю, і пиздою накрило!

Новенький загорлав від люті й почав підніматися. Та не встиг він стати на ноги, як Нік підійшов іще ближче і копнув його в стегно. Сильно. Новенький заверещав, схопився за ногу і підтягнув коліно до грудей.

— Боже, припиніть! — закричала Айріс. — У нас і без цього проблем вистачає.

Певно, старий Люк би з нею погодився, але новий Люк, інститутський, не поділяв такої думки.

— Він перший почав. То сам і напросився, — сказав він.

— Я вам покажу! — схлипнув новенький. — Усім вам, сраним забіякам, покажу, ви б’єтеся не по правилах!

Обличчя в нього набуло тривожного багряно-червоного кольору. Люк загадався, чи не може шістнадцятирічний хлопець із надмірною вагою дістати інсульт, і зловив себе на тому (гидко, але ж правда), що йому байдуже.

Нікі опустився на одне коліно.

— Срака тобі, а не правила, — сказав він. — А зараз слухай мене уважно, жирдяю. Ми тобі не вороги. Твої вороги — он вони.

Люк озирнувся і побачив, що біля входу в корпус пліч-о-пліч стоять троє доглядачів: Джо, Хадад і Ґледіс. Хадад облишив свій приязний вираз, пластикова посмішка Ґледіс зникла. Усі троє тримали чорні пристрої, з яких стирчали дроти. Доглядачі не рушили з місця, але були напоготові. Бо не можна дозволяти піддослідним тваринам калічити одне одного, як подумалося Люку. Не варто такого робити. Піддослідні тварини — цінний матеріал.

— Допоможи мені з цим покидьком, Люку, — сказав Нікі.

Люк узяв новенького за руку й поклав її собі на плече. Нік те саме вчинив із другою рукою. Шкіра в хлопця була гаряча і масна від поту. Він хапав повітря крізь стиснуті зуби. Люк і Нікі разом поставили його на ноги.

— Нікі? — гукнув Джо. — Усе гаразд? Срач скінчився?

— Скінчився, — відповів Нікі.

— Сподіваюся, — сказав Хадад.

Вони з Ґледіс пішли всередину. Джо лишився на місці, так само тримаючи ту чорну штукенцію.

— Ми в повному порядку, — сказала Каліша. — То таке, не справжній срач, а невеличке…

— Непорозуміння, — додала Гелен. — Не срач, а пердь.

— Він не бажав нам зла, — сказала Айріс, — просто рознервувався.

У її голосі звучала непідробна доброта, і Люку стало трохи соромно за своє щастя з того приводу, що Нікі копнув новенького в ногу.

— Зараз блювону, — оголосив новенький.

— Тільки не на батут, навіть не смій, — сказав Нікі. — Він нам потрібен. Нумо, Люку. Допоможи мені довести його до паркана.

Новенький почав видавати звуки «урк-урк», видатне черевце заколихалося. Люк і Нікі підвели його до паркана, що відділяв майданчик від лісу. І саме вчасно. Новенький уперся головою в сітку і ригнув крізь ромбічні отвори, посилаючи назовні останню їжу, яку він з’їв удома, коли ще був вільним, а не новеньким.