Стивен Кинг - Інститут

Лікар Гендрікс видав якесь дивне віслюче іржання, піввидих і піввдих.

— Нічого страшного, анічогісінько! Це лікар Еванс, керівник з офтальмологічних процедур.

Він знову видав свій віслючий вдих-видих, тож Люк припустив, що «офтальмологічні процедури» — це якийсь місцевий лікарський гумор.

Лікар Еванс, маленький чоловік з вигадливими вусами, не посміявся з жарту, навіть не всміхнувся. І руку теж не став простягати.

— То ти один із наших новобранців. Ласкаво просимо. Будь ласка, сідай, — сказав він.

Люк зробив, як загадано. Сидіти у кріслі було безумовно краще, ніж перехилятися через нього й випинати голу дупцю. Окрім того, Люк був майже певен, що то за процедура. Він уже проходив огляд в окуліста. У кіно малі ботани-вундеркінди завжди носили товсті окуляри, але Люк мав стовідсотковий зір, принаймні поки що. І він не сильно нерву­вався, поки Гендрікс не наблизився до нього з черговим шприцом. При вигляді голки серце в Люка трохи стислось.

— Не хвилюйся, це просто ще один укольчик. — Генд­рікс знову гиготнув, сяйнувши випнутими передніми зубами. — Тут у нас багато ін’єкцій, геть як в армії.

— Звісна річ, бо ж я призовник, — сказав Люк.

— Точно, точнісінько так. Не смикайся.

Люк не опираючись дозволив себе вколоти. Цього разу жар не приливав, проте стало відбуватися дещо інше. Дещо погане. Поки Присцилла ліпила йому на руку прозорий пластир, Люк почав задихатися.

— Не можу…

«Ковтнути», — хотів сказати він, але не вийшло. Горло стислось і склепилось.

— З тобою все гаразд, — сказав Гендрікс. — Це мине.

Обіцянка трохи підбадьорила, але в цю саму мить до Люка став наближатись інший лікар з трубкою в руках, яку, вочевидь, мав намір засунути йому в горло, як у цьому буде потреба. Гендрікс поклав руку колезі на плече.

— Дай йому ще пару секунд.

Люк із відчаєм вдивлявся в лікарів, підборіддям стікала слина, і він уже був певен, що це останні обличчя, які він побачить у житті… аж раптом горло розклепилось. Люк зі свистом набрав повні легені повітря.

— Бачиш? — сказав Гендрікс. — Усе гаразд. Обійдемося без інтубації, Джиме.

— Що… що ви зі мною зробили?

— Анічогісінько. Ти в нормі.

Лікар Еванс передав пластикову трубку Брендону і став на місце Гендрікса. Він посвітив Люку в очі, тоді взяв невелику лінійку і виміряв відстань між ними.

— Контактні лінзи носиш?

— Я хочу знати, що це було! Я дихати не міг! Ковтати не міг!

— З тобою все гаразд, — сказав Еванс. — Ковтаєш будь здоров. Колір повертається до норми. То ти носиш контактні лінзи чи ні?

— Не ношу, — відповів Люк.

— Добре. Молодчинка. Будь ласка, дивись прямо перед собою.

Люк поглянув на стіну. Відчуття, наче він забув, як дихати, зникло. Брендон опустив білий екран і приглушив світло.

— Дивися прямо, — сказав лікар Еванс. — Один раз відведеш очі, і Брендон дасть тобі ляща. Другий раз відведеш погляд, і він ударить тебе струмом — з низькою напругою, але дуже болісно. Зрозумів?

— Так, — сказав Люк.

Він ковтнув. Усе було в нормі, горло було в нормі, але серце билося вдвічі швидше за норму.

— А Американська медична асоціація в курсі про це?

— Заткни пельку, — мовив Брендон.

Люк подумав, що «заткнути пельку» — це тутешнє налаштування за замовчанням. Він почав себе заспокоювати, що найгірше вже позаду, що зараз буде звичайний офтальмологічний огляд, що інші діти це вже проходили і нічого з ними не трапилось, та все одно продовжував ковтати, наче перевіряв, чи досі може. Зараз на екрані з’явиться офтальмологічна таблиця, він її прочитає, і все скінчиться.

— Прямо перед собою, — мало не проворкував Еванс. — Дивись на екран і нікуди більше.

Зазвучала музика, скрипки вигравали якусь класичну мелодію. Для заспокоєння, як подумав Люк.

— Присцилло, вмикай проєктор, — сказав Еванс.

Замість офтальмологічної таблиці посеред екрана з’яви­лася синя цятка, злегка запульсувала, наче мала власне серцебиття. Під нею показалася червона точка, і Люк згадав про ЕАЛ — «Вибач, Дейве». Потім — зелена. Червона і зелена цятки пульсували в такт із синьою, потім усі три почали миготіти. Стали проявлятись інші, спершу по одній, потім парами, тоді дюжинами. Невдовзі весь екран заполонили сотні миготливих різнокольорових цяток.

— На екран, — проворкотав Еванс. — На екра-а-а-ан. Тільки туди.

— То якщо я їх сам не бачу, ви робите мені показ? Наче помпу перед запуском розкачуєте чи щось таке? Це не…

— Заткнися.