Стивен Кинг - Інститут

Місіс Сіґсбі вже чекала на лікаря Гендрікса, чи то пак Данкі Конга, коли той зайшов до неї в особистий кабінет, що межував із робочим. Жінка сиділа на краєчку маленького дивана. Лікар передав їй теку.

— Я в курсі, що ви волієте документи в паперовому вигляді, тож тримайте. Якщо вам від цього легше стане.

Вона не стала розгортати теку.

— Мені від цього ані легше, ані гірше, Дене. Це твої тести, твої вторинні експерименти, і вони, судячи з усього, не успішні.

Лікар уперто випнув щелепу.

— Аґнес Джордан. Вільям Ґортсен. Віна Пател. Кілька інших, чиї імена я вже позабув. Донна як її там. З усіма ними ми отримали позитивні результати.

Місіс Сіґсбі зітхнула і пригладила своє обрідкувате волосся. Гендрікс подумав, що в Сіґґерс пташине обличчя: гострий ніс замість дзьоба, але очі такі самі — малі й зажерливі. Пташине обличчя, за яким ховається мозок бюрократа. Пропащий випадок, що й казати.

— І ще десятки рожевих, від яких ви не отримали результатів узагалі.

— Може, і справді так, але погляньте на це з іншого боку, — сказав Гендрікс, бо фраза, що крутилась у нього на язику («Як можна бути такою тупою?»), принесла б йому купу неприємностей. — Якщо телепатія і телекінез якимось чином пов’язані, а мої експерименти саме про це і свідчать, то можуть існувати й інші паранормальні здібності — латентні, які тільки й чекають, щоб їх виявили. Те, на що здатні ці діти, навіть найталановитіші, може бути тільки верхівкою айсберга. Уявіть, що телепатичне цілительство — це реальність. Уявіть, що гліобластому, яка вбила сенатора Джона Маккейна, можна буде вилікувати за допомогою мислення. Уявіть, що ці здібності можна скерувати на збільшення тривалості життя, наприклад, до ста п’ятде­сяти років чи навіть більше. Уявіть, що мета, з якою ми їх зараз використовуємо, це ще не кінець, а тільки початок!

— Я це все вже чула, — сказала місіс Сіґсбі. — І читала у твоєму, як ти сам волієш називати, формулюванні місій і стратегій.

«Але ти не розумієш, — подумав Гендрікс. — І Стекгаус теж. Еванс розуміє начебто, але навіть він не може осягнути цього величезного потенціалу».

— Ви так говорите, наче цей Елліс або Айріс Стенгоуп становлять якусь особливу цінність. Ми ж не просто так називаємо їх «рожевими».

Він пшикнув і помахав рукою.

— Двадцять років тому так і було, але не зараз, — відповіла місіс Сіґсбі. — Навіть десять років.

— Але…

— Годі, Дене. Малий Елліс виявив ознаки ТП чи ні?

— Ні, та продовжував бачити цятки після того, як вимкнули проєктор, а ми вважаємо це доброю ознакою. Слушним знаком. Але потім, на жаль, у нього почалися судоми. Як вам відомо, це нерідко трапляється.

Жінка зітхнула.

— Я абсолютно не проти того, щоб ти продовжував свої експерименти з вогниками Штазі, Дене, але ти не маєш права відволікатися від основного завдання. А нашим основним завданням є підготовка резидентів до переходу в Задню половину. Ось наш пріоритет, наша місія і стратегія. Усі побічні результати не настільки важливі. Керівництво не цікавить паранормальний еквівалент «роґейну» [62] Засіб проти облисіння. .

Гендрікс відсахнувся, наче вона його вдарила.

— Ліки від гіпертонії, які поміж іншим допомагають голомозим мешканцям передмістя відростити шевелюру, навіть поруч не стояли з явищем, що може змінити якість людського життя!

— Певно, що ні, і певно, що якби твої тести були більш результативні, то я, а також ті, хто нараховує нам зар­платню, були би більше в них зацікавлені. Але наразі ти лиш кілька разів наздогад влучив у ціль.

Лікар роззявив рота, щоб заперечити, але потім стулив, бо місіс Сіґсбі глянула на нього вкрай погрозливо.

— Поки можеш проводити свої тести, тим і вдовольняйся. А як інакше, враховуючи те, що в результаті ми вже втратили кількох дітей?

— «Рожевих», — сказав Гендрікс і знову зневажливо пшикнув.

— Ти так поводишся, наче їм гріш ціна в базарний день, — сказала вона. — Може, колись так і було, але ті часи скінчились, Дене. Скінчились. А поки що — ось тобі досьє.

Червона тека. Навскіс на ній стояв штамп: «ПЕРЕВЕДЕННЯ».

Коли Люк того вечора зайшов у кімнату відпочинку, Каліша сиділа на підлозі, притулившись спиною до великого вікна, що виходило на дитячий майданчик. Вона попивала алкоголь з маленької пляшки, що їх можна було купити в автоматі зі снеками.

— Ти таке вживаєш? — спитав Люк, сідаючи на підлогу поруч із Калішею.