Стивен Кинг - Інститут

Він пішов у ванну і почистив зуби, роздивляюсь при цьому себе в дзеркалі. Може, вони вже знають про цятки, тобто знають про них напевно, але дещо їм поки не відомо. Люк поняття не мав, що було на першій карті чи на третій, але на другій був хлопчик на велосипеді, а на четвертій — маленький песик із м’ячиком у зубах. Чорний песик, червоний м’ячик. Мабуть, він таки ТП.

Або став ним.

Люк прополоскав рота, вимкнув світло, роздягнувся в темряві і ліг на ліжко. Світні цятки його змінили. Ті лікарі знали, що таке може статися, але не напевно. Люк сам не розумів, звідки це все дізнався, але…

Він піддослідний, як і решта дітей, але зі слабшими ТП і ТК, з «рожевими», проводять додаткові тести. Навіщо? Бо вони не такі цінні? Ними можна пожертвувати, як щось піде не за планом? Дізнатися напевно не було можливості, але Люк вирішив, що це ймовірно. Лікарі постановили, що експеримент із картами провалився. От і добре. Вони погані люди, а мати секрети від поганців — це добре, правильно? Але він також гадав, що у вогників є і друге призначення, окрім як посилювати здібності «рожевих», бо сильні ТП і ТК, як-от Каліша і Джордж, також проходили ці тести. То що ж це за друге призначення?

Люк не знав. Знав тільки, що цятки пропали, і Айріс пропала, і що цятки ще можуть повернутись, а от Айріс — ні. Айріс пішла в Задню половину, і більше ми її не побачимо.

Наступного ранку за сніданком зібралось дев’ятеро дітей, але Айріс пішла, і вони мало розмовляли і не сміялися. Джордж не стругав жартів. Гелен Сіммз снідала солодкими сигаретами. Гаррі Кросс набрав із буфета гору бовтанки і став напихати собі рота, не забуваючи про бекон з картоплею фрі й не піднімаючи очей від тарілки, наче займався серйозною роботою. Малі дівчата, Ґрета і Ґерда Вілкокс, нічого не їли, доки не з’явилася Ґледіс, уся така сонячна й усміхнена, і не вмовила їх на пару ложечок. Від її уваги двійнята пожвавились і навіть трохи посміялися. Люк думав був поговорити з ними потім віч-на-віч і сказати, щоб вони цій посмішці не довіряли, але дівчата тільки перелякаються, тож яка з цього користь?

Фраза «Яка з цього користь?» стала ще однією мантрою. Люк усвідомлював, що це згубний спосіб мислення, ще один крок стежкою, яка веде до прийняття цього місця. Люку не хотілося нею йти, аж ніяк не хотілося, але від логіки нікуди дітися. Якщо увага великої Ґ. утішає двох маленьких Ґ., то хай краще так і буде, але коли Люк згадував, що ці дівчатка ще познайомляться з ректальним термометром… і світними цятками…

— Що з тобою? — спитав Нікі. — Ти такий, наче лимона вкусив.

— Нічого. Думаю про Айріс.

— Забудь про неї, чуваче.

Люк глянув на нього.

— Як безсердечно.

Нікі стенув плечима.

— Правда часто така буває. Хочеш піти погратися в «коняку»?

— Ні.

— Нумо. Я пробачу тобі одну «К», а потім навіть на спині покатаю.

— Я пас.

— Що, слабо? — беззлобно спитав Нікі.

Люк похитав головою.

— Тільки більше засмучуся. Я раніше часто грав у «коняку» з татком.

Люк почув «раніше» і зненавидів це слово.

— Окей, я зрозумів. — Нік поглянув на Люка з тим виразом, який Люк просто терпіти не міг, особливо у виконанні Вілгольма. — Слухай, чуваче…

— Що?

Нікі зітхнув.

— Якщо передумаєш, я надворі.

Люк вийшов із кафетерію і неспішно рушив далі коридором (коридором під назвою «ЩЕ ОДИН ДЕНЬ У РАЮ»), потім — наступним, який подумки охрестив «коридор автомата з льодом». Морін ніде не було видно, тож Люк пішов собі далі. Минув кілька мотиваційних постерів і ще кілька кімнат, по дев’ять з кожного боку. Усі двері були прочинені навстіж, а за ними виднілись незастелені ліжка і стіни, на яких нічого не висіло. І від цього було видно їхнє справжнє призначення: в’язничні камери для дітей. Люк проминув прибудову з ліфтом і рушив далі повз порожні кімнати. Певні висновки напрошувались самі собою. Один, наприклад, полягав у тому, що колись в Інституті було набагато більше «гостей». Якщо тільки керівництво не склало собі надто оптимістичних прогнозів.

Врешті-решт Люк вийшов до іншої кімнати відпочинку, де широкими, апатичними рухами полірував підлогу прибиральник на ім’я Фред. Там також стояли автомати для снеків і напоїв, але порожні, вимкнені з розетки. Дитячого майданчика надворі не було, тільки посипана гравієм латка землі, ще один сітчастий паркан, за яким виднілись лавки (імовірно, що для співробітників, які хочуть перепочити за межами Інституту) і низька зелена адміністративна будівля ярдів за сімдесят чи трохи далі [64] ≈ 64 м (1 ярд = 0,9 м). . Лігво місіс Сіґсбі, яка повідомила Люку, що він тут на службі.