Стивен Кинг - Інститут

«Я міг би для тебе дізнатися, — подумав Люк. — Міг би нам обом дізнатися». Він мало не нахилився і не зашепотів Джорджу на вухо. А потім згадав, як Джордж сказав, що у нього і так скорбот по горло.

— Слухай, той тест на очі, — сказав Люк. — Тобі його робили?

— Звісно. Усім його роблять. Як і термометр у дупі, як і ЕЕГ, і ЕКГ, і МРТ і ЄЮЯ, і аналізи крові, і перевірки рефлексів, і ще купа різних радостей, що вони для нас припасли, Люкі.

Люк думав був спитати, чи бачив Джордж цятки після того, як вимкнули проєктор, та передумав.

— У тебе були судоми? У мене були.

— Нє. Але мене посадили за стіл, і цей мудило, той лікар із вусиками, показував мені фокуси з картами.

— Маєш на увазі, питав, що на них зображено.

— Так, це і маю на увазі. Я вирішив, що це карти Райна, напевно, мали бути вони. Мене на таких перевіряли за пару років до того, як я опинився в цій чарівній дірі. Тоді, як батьки дізналися, що я справді можу пересувати речі поглядом. Щойно вони переконались, що я не махлюю, як ото зі своїми вічними жартами, то їм захотілося дізнатися, що ще я можу, тож мене повезли до Принстона, де є ота штука під назвою «Центр дослідження аномалій». Чи була. Гадаю, вони вже закрились.

— Аномалій… ти серйозно?

— Ага. Мабуть, звучить якось краще за «дослідження паранормальних явищ». Узагалі-то — не повіриш — це був підрозділ на інженерному факультеті Принстона. Пара аспірантів перевірили мене на картах Райна, та я практично нічого не вгадав. Того дня навіть речі не сильно міг рухати. Таке буває час від часу. — Джордж знизав плечима. — Вони, певно, вирішили, що я махлюю, і мене це влаштувало. Я про те, що в найкращому випадку я можу перекинути гору кубиків, самою силою думки, але дівчат цим нізащо не привабиш. Скажи?

Як хлопець, який максимум що міг, так це не токаючись скинути тацю зі столика в ресторані, Люк цілком погоджувався з Джорджем.

— Тебе по щоках ляпали?

— Було діло, такого ляща піймав, наче молотком стукнули, — сказав Джордж. — Бо я спробував пожартувати. Ляснула та сука на ім’я Присцилла.

— Знаю таку. Сука, що не кажи.

Слово, яке його мама ненавиділа більше за «блядь», і, промовивши його вголос, Люк знову затужив за мамою.

— І ти не знав, що там на картах.

Джордж підозріливо на нього глянув.

— Я ТК, а не ТП. Як і ти. Звідки мені знати?

— Певно, нізвідки.

— У мене була колода Райна в Принстоні, тож я наздогад назвав хрест, тоді зірку, потім хвилясті лінії. Присцилла наказала мені не брехати, тому коли Еванс глянув на наступну карту, я повідомив, що там фото Присцилли з голими цицьками. І ось тоді вона мене ляснула. А потім мені сказали повертатися до себе. По правді, їм якось і нецікаво було. Вони радше розставляли крапки над «і».

— Може, вони насправді нічого й не очікували, — мовив Люк. — Може, ти був просто контрольним піддослідним.

Джордж розсміявся.

— Чуваче, та що мені тут контролювати? Ти про що?

— Ні про що. Забудь. То ти знову їх бачив? Це я про цятки. Різнокольорові вогники.

— Ні. — Тепер Джорджу стало цікаво. — А ти бачив?

— Ні. — Люк раптом зрадів, що поруч немає Ейвері; лишалося тільки сподіватись, що в того малий радіус дії. — Просто… у мене ж судоми були… чи це так здалося… і я боявся, що знову їх побачу.

— Не розумію суть цього місця, — сказав Джордж, тепер уже зовсім похмуро. — Це, з ідеї, державна установа, але… моя мама була купила одну книжку, так? Незадовго до того, як мене повезли в Принстон. Називалася вона «Паранормальні факти і містифікації». Я прочитав, коли мама закінчила. Там був розділ про державні експерименти, про те, що ми можемо робити. ЦРУ такі проводило, ще в п’ятдесятих. Телепатія, телекінез, ясновидіння, навіть левітація і телепортація. Не без ЛСД. Якісь результати були, але нічого значущого. — Джордж нахилився вперед, зазирнув своїми синіми очима в зелені очі Люка. — Ось і ми такі — нічого значущого. Ми що, маємо вибороти світове панування для Сполучених Штатів? Яким чином — пересуваючи пачки крекерів «Салтін», тільки якщо порожні, чи гортаючи сторінки в якійсь книжці?

— Ейвері можна послати в Росію, — сказав Люк. — Буде переповідати, чим Путін снідав або які труси вдягнув, сімейки чи плавки.

На цих словах Джордж усміхнувся.

— І щодо батьків… — почав був Люк, аж тут на майданчик вибігла Каліша і спитала, хто хоче зіграти у «вибивайла».

Хотіли, як виявилось, усі.

Того дня в Люка тестів не було, окрім як випробувати силу власного духу, і цю перевірку він знову провалив. Ще двічі заходив на «Стар Триб» і двічі виходив, хоч за останнім разом устиг глипнути на заголовок, щось про хлопа, який передавив на вантажівці купу людей, щоб довести свою відданість Богу. Жахливий випадок, але це хоча б відбувалося за межами Інституту. Зовнішній світ нікуди не дівся, а тут змінилося принаймні одне: замість щезлої Донни в привітанні ноутбука тепер стояло ім’я Люка.