Стивен Кинг - Інститут

Рано чи пізно йому доведеться пошукати інформацію про батьків. Він це знав, і тепер цілком зрозумів старий вислів про те, що жодних новин — це хороші новини.

Наступного дня його знову відвели на поверх «С», де лаборант на ім’я Карлос узяв у Люка три ампули крові, зробив укол (жодної реакції), потім спровадив у туалетну кабінку і наказав помочитися в баночку. Після того Карлос і похмура санітарка на ім’я Вайнона провели його вниз на поверх «D». Вайнона була начебто з поганців, і Люк навіть не намагався з нею заговорити. Його завели до великої кімнати з МРТ-трубою, що, мабуть, коштувала мегадорого.

«Це, з ідеї, державна установа», — сказав Джордж. Якщо так, то що сказали б Джон і Джозі К’ю Паблік [67] Загальне прізвисько для пересічних платників податків у США. про те, на що витрачаються гроші з їхніх податків? Люк вирішив, що в країні, де люди верещать про Великого Брата, навіть коли стикаються з такими мізерними вимогами, як на­дягати мотоциклетний шолом чи мати ліцензію на носіння зброї, відповідь буде — «нічого значущого».

На них чекав новий лаборант, але перш ніж він із Карлосом уклали Люка в трубу, залетів лікар Еванс, перевірив руку Люка в тому місці, де був останній укол, і оголосив, що Люк «чудовий, як картинка». Що б це не значило. Лікар спитав, чи його ще судомило, чи не було більше запаморочень.

— Ні.

— А кольорові вогники? Вони поверталися? Може, ти займався фізичними вправами, може, за ноутбуком сидів, може, під час проблем із випорожненням? Це значить…

— Я знаю, що це значить. Ні.

— Не бреши мені, Люку.

— Я не брешу.

Люк замислився, чи зможе МРТ виявити зміни в його мозку і тим довести, що він бреше.

— Окей, добре.

«Не добре, — подумав Люк. — Ти розчарований. А я від цього — щасливий».

Еванс щось начеркав у своєму планшеті.

— Продовжуйте, леді та джентльмени, продовжуйте!

І він вилетів із кімнати, мов білий кролик на якусь дуже важливу зустріч.

Лаборант з МРТ (ДЕЙВ, як було написано на бейджику) спитав, чи немає в Люка клаустрофобії.

— Ти, мабуть, і цей термін знаєш.

— Нема, — відповів Люк. — Єдина моя фобія, це коли мене тримають під замком.

Дейв був серйозним чоловіком середнього віку, в окулярах і майже облисілим. Він скидався на бухгалтера. Ясна річ, як і Адольф Ейхман [68] Один із нацистських організаторів Голокосту. .

— Просто якщо так… я про клаустрофобію… можу дати тобі валіум. Це дозволено.

— Не треба.

— А я б радив один узяти, — сказав Карлос. — Ти там багато часу пробудеш, з перервами, а з валіумом цей досвід буде приємніший. Може, навіть поспиш, хоч апарат голосно працює. Стукає і трохкає, сам знаєш.

Люк знав. Він ніколи ще не бував в апараті МРТ, але бачив багато медичних телепередач.

— Я пас.

Але після ланчу (який принесла Ґледіс) він випив валіум, почасти з цікавості, почасти з нудьги. Він уже зробив три заходи в МРТ, і Дейв сказав, що буде ще три. Люк не став питати, на що вони його перевіряють, що шукають і що сподіваються знайти. Відповідь звучала би десь як «не твоє мелеться». І Люк був не певен, чи їм самим це відомо.

Від валіуму він поплив, немов опинився вві сні, і протягом останньої процедури в трубі трохи задрімав, попри гучний тріскіт апарата, який саме робив знімки. Коли Вайнона прийшла провести його в житлове крило, ефект валіуму вивітрився, і Люк просто почувався задурманеним.

Вайнона потяглася в кишеню, дістала звідти жменю жетонів. І коли передавала їх Люку, один упав і покотився по підлозі.

— Підбирай, солопію.

Люк підібрав.

— У тебе був довгий день, — сказала вона і, та невже, усміхнулась. — Піди-но купи собі щось випити. Розслабитись. Відпочити. Я рекомендую «Брістольський крем від Гарвіз».

Вона була середніх років, достатньо доросла, щоб мати дитину віку Люка. Може, двох. А їм вона давала б такі рекомендації? Ой, у тебе такий важкий день був у школі, чому б тобі не розслабитись і не хильнути винного коктейлю, а потім уже за домашку сідати? Люк хотів це все висловити, і в найгіршому разі вона хіба що лясне його, але…

— Яка з цього користь?

— Га? — Вайнона насупилась на нього. — Яка з чого користь?

— З будь-чого, — відповів Люк. — З будь-чого на світі, Вінні.

Йому не хотілось ані «Брістольського крему від Гарвіз», ані «Чаю з причудою», навіть «Ґреначе Стамп-Джамп» — мабуть, про нього і думав поет Джон Кітс, коли казав щось на кшталт: «Звуть романтично, мов той місяць із західного схилу у щезливій стрічці ночі».