Стивен Кинг - Інститут

— Притримай свого розумного язика, Люку.

— Я над цим працюю.

Він поклав жетони до кишені. Їх, здається, було дев’ять. Він дасть три Ейвері і по три — двійнятам Вілкокс. На снеки вистачить, а на інші цікаві речі — ні. А собі йому зараз хотілося велику дозу протеїнів і вуглеводів. Байдуже, що там сьогодні в меню, якщо їдла буде багато.

Наступного ранку Джо і Хадад знову повели Люка на поверх «С», де йому наказали випити сульфат барію. Тоні стояв поруч зі своїм електричним кийком, готовий вдарити струмом, якщо Люк почне виказувати непокору. Щойно хлопець випив усе до останньої краплі, його запустили в кабіну розміром з душову в придорожніх убиральнях і зробили рентген. Ця процедура пройшла нормально, але коли Люк виходив з кабінки, живіт скрутило і він зігнувся навпіл.

— Навіть не думай вивергатись на цю підлогу, — сказав Тоні. — Якщо підступає, то йди до раковини в кутку.

Запізно. З Люка вилився напівперетравлений сніданок у барієвому пюре.

— От срака. А тепер ти все це витреш, і коли закінчиш, то підлога має бути така чиста, щоб я міг лизнути.

— Я витру, — сказав Хадад.

— Хера ти витреш. — Тоні не дивився на нього і голосу не підвищував, але Хадада все одно пересмикнуло. — Можеш принести швабру і відро. Решту Люк сам зробить.

Хадад приніс приладдя. Люк примудрився наповнити відро у раковині в кутку кімнати, але живіт і досі крутило, а руки трусились так сильно, що він не зміг би опустити відро на підлогу, не заляпавши все навколо мильною водою. Джо йому допоміг, прошепотівши Люкові на вухо: «Тримайся, малий».

— Просто дай йому швабру, — сказав Тоні, і крізь свою нову призму усвідомлення Люк збагнув, що санітар насолоджується процесом.

Люк витер і сполоснув швабру. Тоні оцінив результат, оголосив його неприйнятним і наказав переробити. Живіт уже не судомило, і цього разу Люку вдалося самостійно підняти й опустити відро. Хадад і Джо сиділи і обговорювали шанси «Янкіз» і «Сан-Дієґо Падрес», на які вони, вочевидь, зробили ставки. Уже дорогою до ліфта Хадад похлопав Люка по спині і сказав:

— Ти молодчинка, Люку. Не найдеться для нього жетонів, Джо? У мене всі скінчились.

Джо дав йому чотири.

— На що ці тести? — спитав Люк.

— На багато що, — відповів Хадад. — Не переймайся цим.

Люку подумалось, що дурнішої поради він у житті не чув.

— Мене колись звідси випустять?

— Ясна річ, — сказав Джо. — Але ти нічого про це не пам’ятатимеш.

Санітар брехав. Знову ж таки, Люк не читав його думок — принаймні не так, як він завжди це уявляв, типу почути якісь слова в уяві чи побачити їх як інформаційну стрічку, що біжить знизу екрана на кабельному каналі. Люк просто знав , як знав про гравітацію чи ірраціональність квадратного кореня з двох.

— А скільки в мене ще буде тестів?

— Ой, не засумуєш, — відповів Джо.

— Тільки не ригай на підлогу, по якій ходить Тоні Фіззале, — сказав Хадад і щиро засміявся.

Коли Люк повернувся до себе в кімнату, підлогу там пилососила нова покоївка. Ця жінка, ДЖОЛІН, якщо вірити табличці з іменем, була пухкенька, років двадцяти з чимось.

— Де Морін? — спитав Люк, хоча чудово знав де.

У Морін почався тиждень відпустки, і повернеться вона, певно, не до цього корпусу Інституту. Принаймні не одразу. Люк сподівався, що вона зараз у Вермонті, розбирається з лайном, що лишив її чоловік-утікач, та Люк усе одно за нею сумуватиме… хоч і гадав, що ще може зустрітися з нею в Задній половині, коли прийде час туди йти.

— Мо-Мо поїхала зніматися у фільмі з Джонні Деппом, — сказала Джолін. — Отой про піратів, що його всі діти люб­лять. Гратиме Веселого Роджера. — Вона засміялася, тоді додала: — Чому б тобі не звалити звідси, поки я тут закінчу?

— Тому що я хочу прилягти. Мені недобре.

— Ой, хлип-хлип-хлип, — сказала Джолін. — Ви, дітки, спорчені до мозку кісток. За вами тут прибирають, їсти вам готують, власний телевізор є… гадаєш, коли я була мала, в мене в кімнаті був телевізор? Або власна ванна? У мене було троє сестер і двоє братів, і ми постійно за це все билися.

— А ще нам дають барій, і потім ми ним ригаємо. Нема бажання таке спробувати?

Я дедалі частіше поводжуся як Нікі, подумалося Люку, та, зрештою, що в цьому поганого? Добре мати гарний приклад для наслідування.

Джолін обернулася до Люка і помахала насадкою для пилосмока.

— Нема бажання дізнатися, що буде, якщо я тебе в маківку цим стукну?

Люк пішов. Він повільно просувався коридорами житлового блоку, двічі зупинився притулитись до стіни, коли судоми поверталися. Хоч живіт уже крутило не так часто і не так сильно. Одразу перед входом до безлюдної зали відпочинку, що з неї було видно адміністративну будівлю, Люк зайшов до одної з порожніх кімнат, ліг на матрац і заснув. І прокинувся він, уперше не сподіваючись побачити будинок Рольфа за вікном у власній спальні.