Стивен Кинг - Інститут

— Усе разом, — відповів Люк і присів поруч із Нікі.

Той простягнув йому упаковку «Різ».

— Хочеш другу?

Люк хотів. Він подякував, вийняв цукерку з гофрованої обгортки і з’їв її за три швидкі укуси. Нікі здивовано за ним спостерігав.

— Тобі зробили перший укол, так? Від них дико хочеться солодкого. На вечерю ти, певно, багато не з’їси, але десерт вмелеш. Неодмінно. Кіл ще не бачив?

— Ні.

Тут Люк згадав, як похилився і схопився за коліна, чекаючи, поки минеться запаморочення.

— Хоча може. Що воно таке?

— Лаборанти називають їх «вогниками Штазі». Це частина підготовки. Мені робили мало уколів, і тестів майже не проводили, бо я ТК-поз. Так само як Джордж, а Каліша — ТП-поз. Якщо ти середняк, то тобі більше всього дістається. Ну, середняками нас усіх назвати важко, інакше нас би тут не було, але ти розумієш, про що я.

— Вони хочуть посилити наші здібності?

Нікі стенув плечима.

— До чого нас готують?

— До того, що відбувається в Задній половині. Як пройшла зустріч зі стервоматкою? Штовхнула тобі промову про служіння країні?

— Вона сказала, що мене мобілізували. А мені це більше нагадує примусове «гуртове» вербування. Ще в сімнадцятому і вісімнадцятому століттях, коли капітанам бракувало матросів на кораблях…

— Я знаю, що таке примусове вербування, Люкі. Я, до твого відома, теж учився в школі. І ти не помиляєшся. — Нікі підвівся. — Вставай, ходімо на майданчик. Даси мені ще один урок із шахів.

— Мені, мабуть, хочеться просто полежати, — відповів Люк.

— А ти справді блідий на лице. Але ж цукерка допомогла, так? Зізнайся.

— Так, — погодився Люк. — Що ти зробив, щоб отримати жетон?

— Нічого. Морін мені його підсунула перед тим, як іти зі зміни. Каліша права щодо неї, — знехотя промовив Нікі. — Якщо в цьому палаці срані і є хороша людина, то це Морін.

Вони підійшли до дверей у Люкову кімнату. Нікі підняв кулак, і Люк стукнув об нього своїм кулаком.

— Побачимося, коли пролунає тень-телень, розумако. А поки — не вішай кирпу.

Люк запав у сон, сповнений неприємних уривчастих видінь, і прокинувся лише тоді, як пролунав тень-телень до вечері. Він був радий цьому передзвону. Нікі таки помилився — Люкові хотілося їсти, і він зголоднів за товариством так само, як і за їжею. Однак він зупинився в буфеті перевірити, чи діти не забивали йому баки. Як виявилось, не забивали. Біля автомата зі снеками стояв іще один — вінтажний і доверху забитий сигаретами. Згори на підсвіченому квадраті виднілися чоловік і жінка у вишуканій сукні, вони курили на балконі і сміялися. Поруч був іще один автомат на жетонах — з алкогольними напоями в маленьких пляшечках, що їх деякі схильні до пиятики учні Брода називали «рейсовими ковточками». Пачку сигарет можна було дістати за шість жетонів, пляшечку «Чорничного вина Леру» — за п’ять. У протилежному кінці кімнати стояв яскраво-червоний холодильник із колою.

Раптом Люка обхопили ззаду чиїсь руки і здійняли в повітря. Люк заверещав від несподіванки, і на вухо йому загоготів Нікі.

— Як напудиш у штанці, то встанеш уранці і пустишся в танці!

— Пусти мене!

Натомість Нікі взявся гойдати його з боку в бік.

— Люкі-тідді-укі-делі-Люкі! Дрібноногий, куцоногий, кривоногий Люкі!

Він поставив Люка на підлогу, крутнув, підняв йому руки й схопився вихляти стегнами під музак, що линув із колонок під стелею. У Нікі за спиною стояли Каліша і Айріс та споглядали ці викрутаси з виразом «хлопці не дорослішають».

— Хочеш позмагатися, Люкі? Дрібноногий, куцоногий, кривоногий Люкі?

— Засунь свого носа мені в дупу і позмагайся за повітря, — відповів Люк і засміявся.

До Нікі пасувало одне слово (байдуже, в якому гуморі він був — поганому чи хорошому): «живчик».

— Крутий дотеп, — сказав Джордж, втиснувшись між двома дівчатами. — Я його на потім припасу.

— Тільки не забудь вказати автора, — мовив Люк.

Нікі облишив танці.

— З голоду вмираю, мій милий Юраю. Ходімо їсти.

Люк прочинив холодильник із колою.

— Я так розумію, безалкогольні напої тут безкоштовні. Платити треба тільки за бухло, цигарки та снеки.

— Ти все правильно розумієш, — сказала Каліша.

— І, е-е-е…

Люк указав на автомат зі снеками. Більшість можна було купити всього за один жетон, але Елліс тицяв у товар за шість.

— Це…

— Цікавишся, чи брауні «Веселий хлопчисько» — це те, про що ти подумав? — спитала Айріс. — Я сама не пробувала, але впевнена майже на всі сто.