Стивен Кинг - Інститут

І з’явилися сльози, бо Люк був розлючений і переляканий, але перш за все — бо він скучив за домівкою. Дотепер він навіть не розумів, що значить це словосполучення. Але тут був не літній табір і не похід. Це був кошмар, і Люкові хотілося одного — щоб він скінчився. Йому хотілося прокинутись. А оскільки прокинутися Люк не міг, то, поки худорляві груди здригалися від останніх схлипів, він заснув.

Знову кошмари.

Люк смикнувся і прокинувся від одного, в якому безголовий чорний пес ганявся за ним по алеї Диколіса. На одну чарівну коротку мить Люкові здалося, що це все був сон, і тепер він повернувся до своєї справжньої оселі. А тоді поглянув на піжаму, що була не його піжамою, і на те місце на стіні, де мало бути вікно. Люк сходив у туалет і потім, оскільки спати йому більше не хотілося, ввімкнув ноутбук. Подумав був, що для входу в систему йому знадобиться ще один жетон, але ні. Може, цикл триває добу, може, якщо пощастить, аж дві. Згідно з панеллю у верхній частині екрана, зараз було п’ятнадцять хвилин по третій ночі. Отже, до світанку ще далеко — ось що маєш, коли раннього вечора лягаєш трохи подрімати, а натомість засинаєш.

Люк хотів зайти на Youtube і подивитися старі мультики, наприклад про Попая, від якого вони з Рольфом незмінно качалися по підлозі з криками «Де мій шпинат?» або «Ак-ак-ак!». Але тоді Люкові спало на думку, що від цього він тільки більше сумуватиме за домівкою і взагалі роз’ятриться. То що робити? Лягати назад у ліжко, де він крутитиметься без сну до перших променів сонця? Чи бродити безлюдними коридорами? Сходити на дитячий майданчик? Можна було б, бо він пам’ятав, що казала Каліша — вихід на майданчик ніколи не замикають, але там буде надто моторошно.

— То чого б тобі не подумати, засранцю?

Люк промовив це тихо, та все одно підстрибнув від звуку власного голосу, навіть припідняв руку, щоб рота затулити. Він підвівся й почав колувати кімнатою — босі ноги ляпають по підлозі, кошлатяться холоші піжами. Хороше питання. Справді, чого ж він не думав? Хіба не думання найкраще йому вдається? Лукас Елліс, розумний хлопчик. Малий геній. Який любить моряка Попая, любить іграшку «Колл оф дьюті», любить позакидати м’яч у кошик в себе на задвірку, ще й має непогане знання письмової французької, хоч йому досі потрібні субтитри, коли по «Нетфліксу» йдуть французькі фільми, бо там так швидко всі говорять, а ідіоми просто дивовижні. Наприклад, boire comme un trou . Навіщо «пити як діра», коли набагато логічніше «пити як риба»? Він може списати цілу дошку математичними рівняннями, може з пам’яті протурчати всі елементи періодичної таблиці, може перелічити всіх колишніх віце-президентів аж до часів Вашингтона, може дати розумне пояснення, чому розвинути швидкість світла неможливо, хіба що на кіноекрані.

То чого він тут сидить і тільки себе жаліє? Чим іще він може зайнятися?

Люк вирішив підійти до цього питання не з риторичної, а з практичної точки зору. Втекти звідси, певно, нереально, але як щодо набуття нових знань?

Люк забив у пошук «Нью-Йорк Таймс» і не здивувався, коли знов почув ЕАЛ 9000. Новини дітям в Інституті — зась! Тоді постало інше питання — чи можна якось обійти цю заборону? Чи існує якийсь чорний хід? Імовірно.

Подивимось, подумав Люк. Просто подивимось. Він запустив «Firefox» і набрав #!cloakofGriffin!# .

Ґріффін був Невидимцем Герберта Веллса, а цей сайт, про який Люк дізнався десь рік тому, був способом обійти батьківський контроль — не зовсім дарквеб, але щось типу того. Люк ним уже користався, і не тому, що хотів зайти на порносайти з комп’ютерів Брода (хоч кілька разів вони з Рольфом саме цим і займалися) чи побачити, як стинають голови в ІДІЛ, а просто через те, що сама затія видавалася прикольною і простою, і Люку хотілося дізнатися, чи воно спрацює. Удома і в школі працювало, та чи вийде тут? Був тільки один спосіб перевірити, і Люк натиснув на клавішу введення.

Інститутський вай-фай трохи потовкся, він узагалі був нешвидкий, а потім, коли Люк уже вирішив, що справа марна, відкрив йому Ґріффіна. Згори сторінки був Невидимець Веллса: голова обмотана бинтами, очі затуляють крутецькі чорні окуляри. Під ним стояло питання-привітання: «З ЯКОЇ МОВИ БАЖАЄТЕ ПЕРЕКЛАДАТИ?» Список був довгий, від ассирійської до зулу. Уся краса цього сайту полягала в тому, що байдуже, яку ти мову обереш, головне — що зостанеться в історії пошуку. Колись давно на ґуґлі був доступний потаємний хід для обмину батьківського контролю, та мудреці з Маунтін-В’ю [50] Місто в штаті Каліфорнія, де розташовані офіси «Майкрософт», «Ґуґл» тощо. його прикрили. Звідси й сайт «Плащ Ґріффіна».