Стивен Кинг - Інститут

— Овочі сьогодні якісь буйні, — зауважив Дон Пітон. — Їх чути звідти. Тазери ж готові, коли підемо годувати їх о восьмій?

— Уночі з ними завжди гірше, — сказав Дерик. — Я не… Та якого хера ?

Корінн також відчула. Вони звикли до гудіння, так само як люди звикають до шуму холодильника чи деренчання кондиціонера. А тепер раптом він зріс до рівня, який їм доводилося терпіти під час кіновечорів із бенгальським вогнем. Та під час кіновечорів він долинав із-за замкнутих дверей палати «А», відомої також як «Овочебаза». Тепер вона відчувала його там, але також і з інших напрямків, ніби вихор сильного вітру. Із кімнати для відпочинку, куди діти подалися згаяти час після показу. Спочатку туди пішла група тих, яких ще можна було вважати дієздатними, тоді кілька в передовочевому стані.

— Якого хера вони роблять? — крикнув Дерик. Він стиснув голову руками.

Корінн побігла в кімнату для відпочинку, на ходу ді­стаючи шокер. Дон — за нею. Дерик — мабуть, чутливіший до гудіння, а може, просто більш наляканий — залишився на місці, стискаючи долонями скроні, наче боявся, що в нього вибухне мозок.

Коли вона дісталася до дверей, то побачила близько десятка дітей. Навіть Айріс Стенгоуп, яка після завтрашнього кіно стовідсотково відправиться на «Овочебазу». Вони стояли колом, тримаючись за руки, і гудіння тут було таке, що в Корінн засльозилися очі. Їй здалося, що в неї навіть пломби завібрували.

Треба новенького дістати. Недоростка. Думаю, це він усе затіяв. Треба шваркнути його, і коло розірветься.

Та після цієї думки пальці в неї розігнулись і шокер упав на килим. Позаду, ледь чутно крізь гудіння, до неї долинав голос Дерика, який кричав, щоб діти припинили те, що вони там роблять, і розійшлися по кімнатах. Чорна мала дивилася на Корінн, а на вустах у неї грала пихата посмішка.

«Зараз я її з тебе виб’ю», — подумала Корінн, а коли підняла руку, чорна кивнула:

«Правильно, лясни».

Ще один голос приєднався до Каліші: «Лясни!»

Тоді всі інші: «Лясни! Лясни! Лясни!»

Корінн Ровсон узялася лупити сама себе, спочатку правою рукою, тоді лівою, раз за разом, дедалі сильніше, усвідомлюючи, що її щоки спочатку печуть, тоді палають, але це усвідомлення було слабким і віддаленим, бо тепер гудіння стало зовсім не гудінням, а грандіозним БВАААААА — відлунням ізсередини.

Вона впала на коліна, а Дон пронісся повз неї.

— Ану припиніть, що ви робите, довбані малі…

Його рука здійнялася, тоді пролунав електричний тріск, бо він шваркнув себе межи очі. Дон смикнувся назад, ноги розбіглися й зібралися знов докупи у смішному піруеті, очі вилізли з орбіт. Рот роззявився, і всередину він всадив дуло шокера. Тріск електрики вийшов приглушеним, але результат було видно. Горло роздулося, наче сечовий міхур. У ніздрях блимнуло блакитне світло. Тоді він повалився на обличчя, від чого тонке дуло шокера забилося йому ще глибше в горлянку, аж до основи, а палець усе ще конвульсивно смикався на гачку.

Каліша повела їх у коридор житлової частини, не розмикаючи рук, ніби першокласників на шкільній екскурсії. Дерик-Штрик побачив дітей і подався назад, однією рукою стискаючи шокер, другою — ручку дверей кінозалу. Далі по коридору, між буфетом з одного боку і палатою «А» з іншого, стояв лікар Еверетт Галлас, роззявивши рота.

Тоді по двійчастих замкнених дверях «Овочебази» загупали кулаки. Дерик впустив шокер і підняв руку, яка його перед тим стискала, демонструючи, що він беззбройний.

— Я вам нічого не зроблю, — заскиглив він. — Робіть що хочете, я вам нічого не…

Двері кінозалу захряснулись, обрубуючи його речення й заодно три пальці.

Лікар Галлас обернувся і втік. Двоє інших червоних доглядачів з’явилися з кімнати для персоналу за сходами крематорію. Вони побігли в бік Каліші та її імпровізованої команди, обоє з шокерами напоготові. Пара зупинилася біля замкнених дверей палати «А», шваркнула одне одного й упала на коліна. Так вони й продовжували обмінюватися ударами струму, доки зрештою обоє без тями не звалилися на підлогу. З’явилися нові доглядачі, які чи то почули, чи то відчули, що відбувається… і відступили, деякі — вниз сходами крематорію (а це мертвий кут, і не лише метафорично), інші — назад до кімнати для персоналу чи лікарської кімнати позаду.

«Ходімо, Ша». Ейвері дивився в коридор, повз Дерика, який ревів над скривавленими куксами пальців, і двох непритомних доглядачів.

«Ми що, не тікаємо?»

«Тікаємо. Але спершу маємо випустити їх».