Стивен Кинг - Інститут

Морін спинилася, щоб ковтнути води, тоді потерла очі, які тонули у глибочинах плоті. Хворі очі. Сумні очі. Очі на порозі смерті, подумав Люк, що дивляться вічності просто в обличчя.

«Це все одно було важке рішення, і не лише тому, що вони можуть зробити зі мною чи з тобою, Люку. Це було важко, бо якщо ти таки втечеш , якщо вони не спіймають тебе в лісі чи в Деннісон-Рівер-Бенді і якщо ти знайдеш людей, які тобі повірять… якщо ти пройдеш через усі ці “якщо”, то отримаєш можливість дістати й витягти назовні все, що тут відбувається останні п’ятдесят чи шістдесят років. Звалити всю цю змову їм же на голови».

Як Самсон у храмі, подумав Люк.

Вона схилилася вперед, дивлячись прямо в об’єктив. Прямо на нього.

«І це може означати кінець світу».

Призахідне сонце обернуло колію, що тягнулася вздовж шосе 92, на рожево-червоні лінії полум’я й наче прожектором освітлювало знак попереду:

ЛАСКАВО ПРОСИМО В ДЮПРЕЙ, ПІВДЕННА КАРОЛІНА

СТОЛИЦЯ ОКРУГУ ФЕЙРЛІ

НАСЕЛЕННЯ: 1 369

ГАРНЕ МІСЦЕ ДЛЯ ТУРИЗМУ І ЩЕ КРАЩЕ — ДЛЯ ЖИТТЯ!

Денні Вільямс повернув першим фургоном на ґрунтове узбіччя. Інші — за ним. Він поговорив з людьми у фургоні — місіс Сіґсбі, лікарем Евансом, Мішель Робертсон — і підійшов до інших двох.

— Рації вимкнути, навушники вийняти. Ми не знаємо, на яких частотах слухають місцеві чи штатські. Мобільні вимкнути. Тепер це закрита операція, і вона такою залишиться, аж доки ми не дістанемося льотного поля.

Він повернувся до головного фургона, сів за кермо та обернувся до місіс Сіґсбі.

— Мем, усе добре?

— Усе добре.

— Я тут з примусу, — нагадав усім лікар Еванс.

— Заткнися, — сказала місіс Сіґсбі. — Денні? Їдьмо.

Вони заїхали в округ Фейрлі. Там були хліви, поля і групки сосен з одного боку дороги; залізнична колія та інші дерева — з другого. Саме місто стояло лише за дві милі.

Корінн Ровсон стояла перед кінозалом і тринділа з Доном «Пітоном» Гаулендом і Дериком «Штриком» Чеффітцом. Після знущань у дитинстві від батька і двох із чотирьох старших братів Корінн цілком подобалась її робота в Зад­ній половині. Вона знала, що дітваки називають її Корінн-Ляскалка, і це нормально. Їй удосталь давали ляпасів у трейлерному парку в Ріно, де вона виросла, і, на її погляд, як гукнеться, так і відгукнеться. Крім того, це все задля доброї справи. Типова ситуація, в якій усі виграють.

Звісно, тутешня робота має й недоліки. Як мінімум те, що тобі в голову набивається забагато інформації. Вона знала, що Дерик хотів би її трахнути, а Дон — ні, бо Донові подобаються жінки лише з удвічі більшими цицяндрами й додатковим баластом на кормі. І вона знала, що вони знають, що їй нічого такого від них не треба, принаймні нічого подібного; з сімнадцяти років вона грає лише за іншу команду.

Телепатія завжди має крутий вигляд у книжках і кіно, але в реальному житті капець як бісить. А ще оце гудіння, ще одна болячка. І телепатія посилюється — ще більший недолік. Прибиральники й санітари ходять туди-сюди між Передньою і Задньою половинами, це допомагає, але червоні доглядачі й доглядачки працюють лише тут. Є дві команди, «Альфа» і «Бета». Кожна працює по чотири місяці, потім чотири місяці відпустки. Корінн уже майже відбула свою теперішню чотиримісячну зміну. Вона ще проведе тиждень-два відпочинку в містечку для персоналу неподалік, відновлюючи своє звичне «я», а тоді повернеться до свого будиночка в Нью-Джерсі, де вона живе з Андреа, яка вважає, що її партнерка працює в надзвичайно таємному військовому проєкті. Надзвичайно таємний — так, військовий — ні.

Телепатія низького рівня мине за час перебування в містечку, і коли Корінн повернеться до Андреа, й сліду не залишиться. А після кількох перших днів наступної зміни телепатія знову почне повільно проникати в голову. Якби Корінн могла співчувати (це вміння з неї здебільшого вибили до тринадцяти років), вона б поспівчувала лікареві Галласу й лікарці Джеймс. Вони тут майже весь час, а значить, це гудіння для них постійне, і видно, як це на них впливає. Вона знала, що лікар Генд­рікс, головний медик Інституту, дає лікарям Задньої половини уколи, щоб обмежити поступову деградацію, але є вагома різниця між обмеженням впливу і блокуванням.

Горіс Келлер, червоний доглядач, з яким вони дружили, називав Гекля й Джекль високофункціональними психами. Він казав, що хтось із них врешті-решт здуріє назовсім, і верхівці доведеться шукати свіжі медичні таланти. Для Корінн це не важило. Її робота полягає в тому, щоб діти їли тоді, коли мають їсти, розходилися по кімнатах тоді, коли мають розходитися (що вони там роб­лять, її вже не турбує), дивилися кіно під час кіновечорів і не порушували стрій. А якщо порушують, ляпасами вона їх повертає куди треба.