Стивен Кинг - Інститут

Морін тремтяче втягнула повітря й спробувала всміхнутися. Люк почав безгучно плакати.

«Люку, допомогти тобі втекти — це найважче рішення в моєму житті, навіть коли мені в обличчя заглядає смерть і пекло, без сумніву, по той бік смерті. Це було важко, бо тепер човен може затонути, і це буде моя провина. Я мусила вибрати між твоїм життям і, можливо, життями мільярдів людей на землі, які залежать від діяльності Інституту і навіть не замислюються про це. Я вибрала тебе, і хай Бог мені простить».

Екран став синім. Таґ потягнувся до клавіатури ноутбука, але Тім схопив його за руку.

— Стоп.

На екрані з’явилася лінія білого шуму, тоді тріскучий звук, після чого почалося нове відео. Камера рухалася коридором з м’яким блакитним килимом на підлозі. Лунав уривчастий хрипучий звук, час від часу картинку переривала темрява, що з’являлася й зникала разом із тріском.

Вона записує відео, подумав Люк. Крізь дірку чи розрив у кишені уніформи. Тріскучий шум — це тканина треться об мікрофон.

Він сумнівався, що мобільні телефони годяться для дзвінків у глибоких лісах північного Мейну, але здогадувався, що вони абсолютно verboten [118] Заборонені ( нім .). в Інституті, бо камери все ж працюють. Якби Морін спіймали, вона б не просто втратила зарплатню чи роботу. Вона дійсно ризикувала життям. Від цього сльози полилися рясніше. Люк відчув, як поліцейська Ґалліксон — Венді — обійняла його. Він вдячно схилився до її боку, але очей від екрана не відривав. Там нарешті з’явилася Задня половина. Там було те, від чого він утік. Там зараз, без сумніву, перебуває Ейвері, якщо він ще живий.

Камера минула відчинені подвійні двері праворуч. Морін ненадовго повернулася, даючи можливість глядачам побачити кінозал з приблизно двома десятками м’яких сидінь. Кілька дітей також там сиділи.

— Та дівчинка курить ? — запитала Венді.

— Так, — відповів Люк. — Мабуть, сигарети дозволяють і в Задній половині. Та дівчинка — одна з моїх подруг. Її звати Айріс Стенгоуп. Вони забрали її невдовзі перед тим, як я вибрався. Цікаво, чи вона ще жива. А якщо так, то чи здатна ще мислити.

Камера знову повернулася в коридор. Повз пройшло кілька інших дітей, споглядаючи Морін без жодного помітного інтересу, перш ніж вийти з кадру. З’явився доглядач у червоній спецівці. Його голос приглушувала тканина кишені, в яку Морін сховала телефон, але слова були зрозумілі: він питав, чи вона рада, що повернулася. Морін запитала, чи вона схожа на божевільну, і засміялася. Чоловік сказав щось про каву, але тканина голосно шаруділа, тож Люкові не вдалося розібрати слова.

— Це в нього пістолет? — запитав шериф Джон.

— Це шокер, — відповів Люк. — Ну, знаєте, тазер. Там є ще шкала, на якій можна піднімати напругу.

Френк Поттер:

— Та ти гониш!

Камера пройшла повз іще одні відчинені подвійні двері, цього разу ліворуч, подолала ще двадцять-тридцять кроків, тоді зупинилася перед зачиненими дверима. Червоними буквами виднілася табличка «ПАЛАТА “А”». Тихим голосом Морін промовила: «Це “Овочебаза”».

У кадрі з’явилась її долоня в блакитній латексній рукавичці. Вона тримала ключ-картку. Окрім кольору, ця виглядала так само, як та, що її вкрав Люк, але він підо­зрював, що працівники Задньої половини не так ними легковажать. Морін притиснула картку до електронного квадратика над ручкою, пролунало дзижчання, після чого двері відчинилися.

За ними ховалося пекло.

Сирота Енні була фанаткою бейсболу, і теплі літні вечори вона проводила здебільшого в себе в наметі, прослуховуючи перебіг ігор клубу «Файрфлайз» із Колумбії [119] Місто в Південній Кароліні. , що грав у нижчій лізі. Вона тішилася, коли одного з їхніх гравців відправили в «Рамбл Поніз», дабл-А [120] Double-A — другий рівень нижчої бейсбольної ліги США. франшизу в Бінгемтоні, але їй завжди шкода було їх втрачати. Коли гра закінчувалася, вона могла трохи поспати, тоді прокинутися, налаштуватися на шоу Джорджа Оллмена й послухати, що діється в місці, яке Джордж називає Дивовижний світ дивини.

Проте сьогодні їй було цікаво, що там із хлопцем, який вискочив з поїзда. Вона вирішила пройтися до управління шерифа і спробувати щось довідатися. Вони, найпевніше, не пустять її всередину, але іноді Френкі Поттер чи Біллі Віклоу виходять покурити на алею, де вона тримає надувний матрац і запаси. Вони могли б розказати, що там малий, якщо вона гарно попросить. Зрештою, це ж вона його вмила й заспокоїла, що й породило інтерес.