Джо Хилл - Пожежник

Та Джейкоб мав дар переконувати: він міг говорити, як бажає торкатися її, бути з нею, з тим же атлетичним хистом, що й кататися на вéлику чи ходити канатом. Він був маленьким, збитим і мускулястим. Та не лише фізично — чоловік був мускулястим ще й інтелектуально, таким собі ментальним акробатом. Іноді Гарпер здавалося, що ця його інтелектуальна акробатика буває стомливою. У такі миті вона думала, що це не вони відчувають усе разом, а радше вона одинока слухачка, покликана аплодувати його останнім піруетам крізь палаючий обруч екзистенціалізму та сальто на батуті нонконформізму. Але тоді дівчина розсувала перед ним ноги, бо його руки вміли робити те, чого вона так потребувала. Зрештою, вся ця його балаканина означала, що він її хоче і що вона робить його щасливим. Гарпер довелося знову його поцілувати, що вона й зробила, звиваючись у ванні й притискаючись грудьми до крижаної порцеляни. Вона міцно тримала чоловіка за потилицю, не відпускаючи, поки добре його не розкуштувала. А тоді відпустила і, вкотре позіхнувши, засміялася. Це було саме те, що треба.

У ніч, коли сталася пожежа в шпиталі, Гарпер піднялася з води, і він простягнув їй келих вина, а тоді загорнув у теплий рушник. Джейкоб допоміг їй вилізти з ванни. Провів до спальні, де горіло ще більше свічок. Витер її, а тоді повів до ліжка, на яке вона забралася на всіх чотирьох, жадаючи, щоб він стягнув із себе одяг і увійшов у неї, та він лише поклав долоню їй на спину, підштовхуючи розпростатися на ліжку. Йому подобалося змушувати її чекати; насправді їй і самій було до вподоби це очікування, подобалося, коли головним був він. Джейкоб взяв пахкий полуничний крем і почав втирати його в її шкіру. Він стояв позаду неї, оголений, смаглявий і дужий у тьмяному світлі, з вкритими чорним волоссям грудьми.

Коли він перевернув її й увійшов у неї, вона схлипнула від задоволення, настільки цей порух був рвучким і рішучим. Не встиг Джейкоб почати, як презерватив зісковзнув. На якусь мить він зупинився, насупившись, та вона потягнулася й встромила його, а тоді взяла за сідниці й знову штовхнула в себе. Медсестринський халат валявся на підлозі й тхнув димом. Вона більше ніколи його не носитиме. Сотні квадратних миль винних полів у Франції палали, понад два мільйоні людей живцем згоріли в Калькутті, а все, чого їй хотілося, це відчути його в собі. Вона хотіла бачити його обличчя, коли він кінчатиме. Немалим був шанс, що до кінця року їх уже не стане, а вони кохалися отак уперше.

У ніч, коли сталася пожежа в шпиталі, вони кохалися під сяйвом свічок, а пізніше зародилося дитя.

Гарпер була в душі, коли побачила смугу на тильному боці лівої ноги.

З першого ж погляду вона зрозуміла, що означає ця смужка. Її нутрощі скрутило від страху, та вона витерла холодну воду з обличчя й подумки вилаяла себе: «Ти мені тут, дамочко, не починай. Це лише клятий синець».

А втім, виглядало воно зовсім не як синець. Схоже було на драконячу луску: темна, майже чорнильна риска, припорошена дивними крихтами золота. Нахилившись ближче, Гарпер побачила ще одну мітку на литці тієї ж ноги — і одразу відсахнулася. Рукою вона затулила собі рота, з якого виривалися тихі жалюгідні звуки, ледь не схлипування, а їй не хотілося розбудити Джейкоба.

Вона вилізла, не вимикаючи душ. Це не мало жодного значення. Та й не те, щоб вона витрачала гарячу воду. Її просто не було. Вже другий день, як вимкнулася електрика. У душ вона пішла лише щоб змити з себе липке відчуття. Повітря в будинку стало задушливим, наче хтось на цілий день залишив його під купою ковдр.

Та частина її, яка п’ять років була медсестрою — частина, що залишалася спокійною, майже відстороненою, навіть коли підлога була липкою від крові, а пацієнт корчився від болю — заявила про себе. Гарпер придушила ті тихі схлипування й опанувала себе. Їй здалося, що варто обсохнути й ще раз себе оглянути. Це таки міг бути синець. Скільки себе пам’ятала, вона завжди легко забивалася, нерідко виявляючи величезну чорну пляму на стегні чи руці, гадки не маючи, як саме поранилася.

Витершись рушником майже насухо, Гарпер сперлася лівою ступнею на поверхню умивальника, глянула на ногу, а тоді роздивилась її в дзеркалі. Вона відчула, як бажання заплакати знову підступило до очей. Їй було добре відомо, що це таке. У свідоцтвах про смерть вони завжди вказували Draco incendia trychophyton , та навіть начальник медслужби називав це драконячою лускою. Принаймні поки не згорів живцем.