Стивен Кинг: Куджо

Погані новини з Мейну. І якимось божевільним чином Голлі знала, що, навіть коли вони доживуть до ста років і останні двадцять років старості проведуть разом, вони ніколи не говоритимуть про те, що Чаріті вибрала собі таке саме життя. Її краса майже повністю зів’яла. Навколо очей утворилися зморшки. Груди обвисли — хоч вона й носила ліфчик, вони все одно обвисли. Між ними було лише шість років різниці, але сторонній спостерігач міг би подумати, що цілих шістнадцять. А найгірше, Чаріті, схоже, зовсім не турбувалася, що прирікає свого милого, розумного сина на таке саме життя… якщо тільки він сам не порозумнішає і не збагне. «Для туристів, — думала Голлі зі злісною гіркотою, яка попри всі ці роки достатку так і не минулася, — це тільки місце відпусток». Та якщо ти походиш із лайна, у тебе день за днем будуть погані новини. А одного дня ти поглянеш у дзеркало — і з нього на тебе дивитиметься обличчя Чаріті Кембер. І ось — знову страшні новини з Мейну, з цієї батьківщини всіх поганих новин. Чаріті поклала слухавку і втупилась у телефон. Біля неї парувала чашка гарячого чаю.

— Джо мертвий, — несподівано оголосила вона.

Голлі хапнула повітря. Їй стало холодно в зуби. «Навіщо ти приїхала? — хотілося їй крикнути. — Я знала, що ти привезеш усе це з собою, і — ось тобі маєш».

— О, люба, це точно? — спитала вона.

— Дзвонив чоловік із Оґасти. Його звуть Мейсен. Він із прокуратури штату, з департаменту кримінальних справ.

— Він… Він потрапив в аварію?

Чаріті подивилася просто на неї, і Голлі зі змішаним почуттям шоку і страху побачила, що її сестра не схожа на людину, яка щойно отримала страшні новини. Вона була схожа на людину, яка щойно отримала приємні новини. Зморшки на її обличчі розгладилися. Погляд порожній. Але чи за цією порожнечею крився шок, чи мрійливе обмірковування нових можливостей?

Якби Голлі побачила вираз обличчя Чаріті Кембер, коли та перевіряла цифри на виграшному лотерейному квитку, вона б знала.

— Чаріті?

— Собака, — промовила Чаріті. — Це Куджо.

— Собака?

Спершу Голлі розгубилася, не в змозі відшукати будь-який зв’язок між смертю чоловіка Чаріті і сімейним собакою Кемберів. Тоді вона збагнула. В уяві зринув образ страшно понівеченої лівої руки Реда Тіммінса, і вона перепитала високим, пронизливим голосом:

— Собака?

Перш ніж Чаріті встигла відповісти, якщо вона взагалі збиралася відповідати, — з заднього двору долинули веселі голоси. Спочатку високий і писклявий Джима-молодшого, тоді нижчий, радісний голос Бретта, який щось відповів. Тут обличчя Чаріті змінилося. На ньому з’явився прибитий вираз. Вираз, який Голлі добре знала й ненавиділа, тому що всі обличчя на світі він робив однаковими. Вираз, який у старі часи часто з’являвся в неї самої.

— Син, — сказала Чаріті. — Бретт. Голлі, як я маю сказати Бреттові, що його батько помер?

У Голлі не було відповіді. Вона могла тільки безпомічно дивитися на сестру і бажати, щоб вони ніколи сюди не приїжджали.

«СКАЖЕНИЙ СОБАКА ВБИВ ЧОТИРЬОХ: ТРИ ДНІ НЕЙМОВІРНОГО ЖАХУ» — кричали заголовки вечірнього випуску портлендської газети «Evening Express». Під заголовком стояло: «Єдина вціліла особа перебуває в лікарні «Нортерн Камберленд», її стан — критичний». У заголовку «Press-Herald», що вийшла наступного дня, повідомлялося: «БАТЬКО РОЗПОВІДАЄ ПРО САМОЗРЕЧЕНУ БОРОТЬБУ ДРУЖИНИ, ЩОБ УРЯТУВАТИ СИНА». Того вечора історію перемістили вниз першої сторінки: «ЗА СЛОВАМИ ЛІКАРІВ, МІСІС ТРЕНТОН ДОБРЕ РЕАГУЄ НА ЛІКУВАННЯ ВІД СКАЗУ». В іншій колонці: «МІСЦЕВИЙ ВЕТЕРИНАР ПОВІДОМИВ, ЩО СОБАЦІ НЕ РОБИЛИ ЩЕПЛЕНЬ». За три дні історія вже перейшла на четверту сторінку: «ПРОВИНУ ЗА ТЕ, ЩО СОБАКА З КАСЛ-РОКА ВЧИНИВ ТАКІ ЖАХІТТЯ, ДЕПАРТАМЕНТ ШТАТУ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ПОКЛАДАЄ НА СКАЖЕНУ ЛИСИЦЮ АБО ЄНОТА». В останній статті того тижня йшлося про те, що Вік Трентон не збирається подавати позов проти вцілілих членів родини Кемберів, які й самі «глибоко шоковані» тим, що сталося. Новина була незначною, але давала можливість обсмоктати стару історію новими словами. Через тиждень на першій сторінці недільної газети в загальних рисах переповіли перебіг подій. Ще через тиждень один загальнонаціональний таблоїд помістив емоційну статтю під заголовком: «ТРАГІЧНА БИТВА В МЕЙНІ: ЯК МАТИ ПОДОЛАЛА СЕНБЕРНАРА-ВБИВЦЮ». На цьому висвітлення в засобах масової інформації припинилося.

Тієї осені в центральному Мейні панував страх заразитися сказом. Експерт спростував ці чутки, запевнивши, що моторошний випадок у Касл-Року був одним-єдиним.