Мішель Френсіс: Дівчина мого сина

Вони підійшли до відгородженої арени, де сьогодні мав відбутися концерт. Даніель витягнув квитки, які дивом зміг дістати за такий короткий термін, і вони зайшли всередину. Потім пройшли крізь натовп до сидячих місць на траві, і Черрі дозволила Даніелю вибрати місце, з якого було б гарно видно сцену. Він розстелив килимок, і, випроставши довгі ледь засмаглі ноги, вона сіла. Черрі помітила, що декілька людей принесли із собою розкладні стільці, і трохи пожалкувала, що вони не зробили так само. Вона вже підозрювала, що через кілька годин її зад відчує тверду землю під собою, однак саме в той момент почав розігріватися Лондонський симфонічний оркестр, і вона спробувала викинути ці думки з голови.

— Коли я був малим, то приходив сюди щороку, — сказав Даніель. — Зазвичай ми брали із собою чай. У такий спосіб мама вчила мене розумітися на класичній музиці.

Отже, він живе поблизу. Це геть не було схоже на те місце, де росла вона: похмура купа напіврозібраних фарбувальних установок, яка завжди давала притулок кільком сумним підліткам, нагадувала шаблон, якого ти ніколи не зможеш повністю позбутися. Черрі ніколи раніше не була на концерті класичної музики, хоч і взяла собі за правило хоча б час від часу слухати «Classic FM». Вона думала, що обережно випробує його цим.

— Для мене це вперше. В усякому разі з класикою.

Він відмахнувся від її слів.

— Повір, ти нічого не втратила. Я все одно нічого тут не розумів, коли був меншим. Після двадцяти ідеальний час, щоб насолоджуватися класичною музикою, як сказано у священних текстах.

Задоволена, що все вийшло саме так, вона всміхнулася. Здавалося, він не засуджує її за прогалини в культурному вихованні, тому вона трохи розслабилася. Якщо вона колись помилиться чи щось зрозуміє неправильно, можна сподіватися, що це його не шокуватиме.

— Тож це означає, — сказала вона, приймаючи охолоджене шаблі, яке він налив для неї в пластикове горня, оскільки лише пластик можна було приносити із собою, — що зараз ми досягли кульмінації.

— Звабливий підсумок випускного. Що плануєш робити в першу п’ятницю липня?

Вона спробувала здогадатися, до чого він хилить, і згадала, що дещо чула по радіо.

— Стоятиму в Королівському Альберт-холлі [8] Лондонська королівська зала мистецтв — одне з найпрестижніших місць проведення концертів. й махатиму прапором?

— Це побачення, — сказав він, сміючись, і вони зустрілися поглядами, обоє щасливі від того, що планують щось на майбутнє, прагнучи цього однаково сильно. А потім заграла музика й Черрі дивилася, як скрипалі натхненно піднімали смички — кожен музикант вкладав душу у свою партію. Її руками пробіг морозець, і вона повернулася, усміхнувшись Даніелю так, що йому аж подих перехопило.

— Хотіла б я бути такою ж талановитою, — захоплено прошепотіла вона перед тим, як обернутися назад до сцени.

Поки вона спостерігала за оркестром, Даніель потайки кидав на неї короткі погляди. Йому подобалося те, що в цій новизні для неї було щось свіже. Колишніх подружок — сестер його шкільних друзів — було важко здивувати, а задовольнити — ще важче, і він часто почувався змученим, просто перебуваючи в їхньому товаристві. Черрі хоч і була трохи незграбна, проте її не виховували в теплиці ще з дитинства, і йому здалося, що він зміг би насолоджуватися концертом класичної музики, який уже бачив безліч разів раніше, лише тому, що вона була поруч. Несподівано йому захотілося розділити з нею ще більше: галереї, концерти, поїздки до узбережжя, можливо, навіть відпустку за кордоном та літо, що відкривало нові перспективи там і тоді.

Симфонія Моцарта накочувалася на неї хвилями й підіймала, а потім опускала назад, і Черрі відчула, що за нею спостерігають, але дозволила йому продовжувати. Вона насолоджувалася увагою до себе — чудово було отримувати її від когось із таким статусом, а таке трапилося з нею лише раз за все життя. Минуло вже півроку, відколи вона востаннє бачила Ніколаса Брендона, але пам’ятала його обличчя так чітко, наче він сидів перед нею просто зараз. Черрі вмовила свого давнього шкільного друга вийти кудись випити (під приводом бажання надолужити втрачене), от тільки обрала вона маленький, непомітний, але елітний коктейль-бар неподалік від їхніх домівок. Вона зайшла всередину, а її друг іще на порозі аж скрикнув від захвату, і, як вона й думала, Ніколас був там. Вона відкрила сумочку й витягла трохи грошей.

— Візьмеш мені ось це? Я у вбиральню.