Мішель Френсіс - Дівчина мого сина

— Я хотів сказати…

Вона, усміхаючись, обернулася.

— Я пообіцяв Черрі… Сходити на концерт. У парку… Вибач, я знаю, що обіцяв залишитися вдома з тобою й татом…

Вона швидко проковтнула своє розчарування й відмахнулася від його вибачень, переконуючи сина йти розважатися.

Лаура дивилася на довгий порожній стіл для офіційних прийомів, розрахований на десять осіб, за яким, притулившись з одного краю, зараз сиділи лише вони вдвох; він нагадував їй корабель, що тоне, і несподівано жінка відчула, як на неї накочується хвиля роздратування від того, як дивно вони сиділи, дотримуючись якоїсь мертвої традиції, хоча нікому з них це не потрібно. Вона перевела погляд на чоловіка. Не схоже було, що Говард переймався столом, спекою й тим фактом, що вони більше не розмовляли одне з одним: він підняв окуляри на лоба і, набиваючи рота салатом та молодою картоплею, читав денний випуск «Telegraph». Його не було цілий день, — до цього вона вже звикла, — однак тепер він повернувся і їй хотілося поговорити. Лаура чула дзенькіт його ножа по китайській порцеляні, музику Моцарта фоном та свій голос, що звучав, наче чужий.

— Є щось цікаве?

Він не підвів очей.

— Лише гольф.

Гольф. Вона відчула гірку образу. Це одна з тих речей, якими він дійсно захоплювався. Це і, звісно ж, Маріанна. Лаурі ніколи не було відомо, де він насправді: він завжди казав їй, що це гольф, кожної суботи, неділі, а інколи й у будні, якщо мав змогу вибратися з офісу, але вона знала. Бачила, коли він повертався трохи щасливіший, — це було щастя, яке він відчував, коли бачився з нею. Не те, щоб це було такою вже й несподіванкою: минуло вже двадцять років, відколи Лаура вперше дізналася про його зраду. Місіс Мур перевіряла кишені перед тим, як віддати костюми в суху чистку, і залишила квитанції на кухонному столі. Лаура побачила їх за сніданком, коли Говард уже поїхав на роботу, і їй було достеменно відомо, що вона не отримувала тих квітів так само, як її не запрошували на обід минулої суботи. Звісно ж, спочатку він усе заперечував, але вона знала, і врешті-решт він це визнав так, наче в цьому була її провина.

«Ну, добре, це правда. Тепер ти щаслива?»

Він обрав не ті слова: звичайно ж, вона не була щаслива — її світ щойно розлетівся на шматки, а потім вона дізналася, що це триває вже два роки й що він закохався. Але хай там як, а вона була заміжня, мала на руках малюка й не була готова руйнувати родину. Лаура розмірковувала над тим, щоб піти від Говарда: у неї були певні заощадження, тож із цим проблем би не було, але вона мусила думати про Даніеля. А Говард під час емоційного зриву сказав, що не хоче втрачати свого сина, який тільки-но почав ходити, тож пообіцяв покінчити з усім і повернутися до неї. Однак усе змінилося. Говард тижнями був похмурий, працював допізна і майже не розмовляв, а іронія полягала в тому, що так чи інакше він усе одно не бачив Даніеля. Вони повернулися до звичного способу життя. Він ходив на роботу, а вона виховувала їхнього сина. Лаура звикла до самотності. У дитинстві її оточували численні няньки, поки мати бігала на вечірки, а батько працював. Вона була єдиною дитиною — було б надто незручно мати більше. Лаура прагнула побудувати стосунки з матір’ю, але їй це так і не вдалося, а зараз її батьки вже давно померли. Вирішивши для себе, що Даніель нізащо не буде почуватися покинутим, як колись вона, Лаура поховала біль від зради в корисних для сина речах: секціях, святах, друзях. Їхні стосунки ставали все міцнішими, а Говард почав відчувати себе зневаженим. Йому стало ще важче проводити час удома, і він працював іще більше, але образа продовжувала рости. Відчуваючи себе відстороненим, Говард став жорсткішим до Лаури й критикував її виховання щоразу, коли у вихідні, варто було йому взяти на руки Даніеля, хлопчик починав плакати, бо не впізнавав його.

Потім одного вечора, уже після того, як Даніель вступив до університету, Лаура була вдома, а Говард поїхав вечеряти з кимось.

«Лише дехто з клубу», — сказав він.

Розуміння прийшло раптово, у той момент, коли вона наповнювала чайник: несподіваний, різкий стук серця — і вона впустила чайник у раковину, намагаючись знову вдихнути повітря. Нараз вона усвідомила, хто саме з клубу це був. Тепер, коли їхній син виріс, повернулася Маріанна! А потім згадала, що Говард був із кимось із клубу й минулого тижня, і хоча Лаурі здавалося, що її мозок от-от закипить, вона так і не змогла пригадати, скільки разів таке вже траплялося раніше, і запанікувала. Коли потрясіння від цього відкриття трохи вляглося, вона відчула себе виснаженою та розбитою й зрозуміла, що все це сталося тому, що ті двоє й досі кохали одне одного. Поступово «гольф» став займати всі вихідні, і вона бачила Говарда все менше й менше. Час від часу вона думала над тим, чи слід їй попросити його про розлучення, проте це вже не мало б значення. Хоча вона знала, що Говард був причиною її самотності, від їхнього розриву залишилася б відкрита рана. Тому вона завжди віддавала перевагу тому, щоб зосередитися на чомусь іншому. Даніель дуже довго був центром її життя, і тепер глибоко в душі вона була схвильована тим, що він знайшов когось особливого, когось, з ким вона зможе подружитися.