Дэн Браун - Код да Вінчі [підліткова версія]

— Єпископ Арінґароса? Капітан Фаш попросив мене подбати про вас. Він запропонував мені відвезти вас до Скотленд-Ярду. Він вважає, що там буде для вас найбезпечніше.

Найбезпечніше? Арінґароса глянув на свій важкий портфель з облігаціями Ватикану. Він майже забув про нього.

— Так, дякую.

Він сів у поліцейську машину з думкою, де може бути Сайлас. За хвилину він отримав відповідь, почувши потріскування поліцейського сканера.

Орм-Курт, 5 .

Арінґароса вмить упізнав цю адресу.

Це резиденція «Opus Dei» в Лондоні.

Він обернувся до водія.

— Який Скотленд-Ярд? Негайно відвезіть мене на Орм-Курт!

Відтоді, як було запущено пошук, Ленґдон не відводив очей від екрана.

П’ять хвилин. Лише дві позиції. Обидві не стосуються суті справи.

Він почав непокоїтися.

Нарешті комп’ютер ще раз пискнув.

— Такий звук, ніби ще щось знайшлося, — озвалася Гетем із сусідньої кімнати, — яка назва?

Ленґдон глянув на екран.

АЛЕГОРІЇ ГРААЛЯ В СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ:

ТРАКТАТ ПРО СЕРА ГАВЕЙНА ТА ЗЕЛЕНОГО КОРОЛЯ.

— Дослідження про Зеленого Короля! — крикнув він.

— Це не те, — Гетем знову з’явилась у дверях із чашкою розчинної кави. — Не так і багато міфічних зелених гігантів поховано в Лондоні. Але будьте терплячі. Це гра в цифри. Нехай машина працює.

За наступні кілька хвилин комп’ютер видав ще кілька посилань на Грааль.

Через чотири хвилини, коли Ленґдон почав боятися, що вони не знайдуть те, заради чого прийшли, комп’ютер видав ще одну позицію:

ГЕНІЙ ГРАВІТАЦІЇ: БІОГРАФІЯ СУЧАСНОГО ЛИЦАРЯ.

— «Геній гравітації»? — Ленґдон покликав Гетем. — Історія життя сучасного лицаря? Давайте глянемо.

І він натиснув на лінк.

…почесний лицар сер Ісаак Ньютон…

…у Лондоні 1727 року і…

…його могила у Вестмінстерському абатстві…

…Александр Поуп, друг і колега…

— Я гадаю, він є «сучасним», якщо порівнювати його із середньовічними королями, — гукнула Софі бібліотекарці. — Це стара книга. Про сера Ісаака Ньютона.

Гетем у дверях похитала головою.

— Це не те. Ньютона було поховано у Вестмінстерському абатстві — а це для англійських протестантів. Там ніяк не міг бути Папа Римський. Молоко й цукор?

— Софі кивнула.

— А вам, Роберте? — чекала Гетем.

Ленґдон відвів очі від комп’ютера й випростався.

— Наш лицар — то сер Ісаак Ньютон.

Софі залишилася сидіти.

— Про що ви говорите?

— Ньютон похований у Лондоні, — пошепки заговорив до неї Ленґдон, — його праці сприяли появі нової науки, яка викликала гнів церкви. Він був Великим магістром Пріорату Сіону. Чого ще треба?

— Чого ще? — Софі вказала на рядки вірша: — А як щодо лицаря, якого ховав папа? Ви чули, що сказала міс Гетем. Ньютон не міг бути похований папою католиків.

Ленґдон потягся за комп’ютерною мишею.

— А хто сказав, що там має бути Папа Римський?

Він задав гіперлінк «Pope» [37] Pope ( англ. ) — папа. , і з’явилося ціле речення:

Церемонією поховання сера Ісаака Ньютона, на якій були присутні королі й шляхта, керував Александр Поуп [38] У запису англійською мовою Alexander Pope. , його друг і колега, який виголосив зворушливе прощальне слово перед тим, як кинути грудку землі на його труну.

Ленґдон глянув на Софі.

— Той лицар в Лондоні лежить, що А. Поуп хоронив.

Софі завмерла, вражена.

Жак Соньєр, майстер подвійних загадок, укотре довів, що був надзвичайно розумною людиною.

І раптом Сайлас прокинувся.

Він не знав, як довго спав. «Чи це мені наснилося?» Сівши на солом’яний матрац, він прислухався до тихих звуків, які ледь долинали з холу резиденції «Opus Dei», і до голосу чиєїсь молитви в кімнаті нижче поверхом. То були знайомі звуки, і вони викликали приємні почуття.

Але раптом він відчув якусь неясну тривогу. Підвівшись, у самій лише білизні, Сайлас підійшов до вікна. «Чи мене хтось шукає?» Подвір’я внизу було порожнє, так само як і тоді, коли він прийшов сюди. Він прислухався. Усе тихо. Уже давно Сайлас навчився довіряти своїй інтуїції. Завдяки інтуїції він дитиною вижив на вулиці… Задовго до того, як народився наново в руках єпископа Арінґароси. Визирнувши з вікна, він невиразно побачив крізь живопліт ряди машин. На їхніх дахах були поліцейські сирени. У коридорі рипнула підлога. Поворухнулась клямка на дверях.

Сайлас умить інстинктивно відреагував, кинувшись до дверей і заховавшись за ними, щоб його відразу не побачили, коли відчинять двері. Перший поліцейський увірвався, розмахуючи наганом, озирнувся ліворуч, потім праворуч, але побачив порожню кімнату. Ще до того, як він збагнув, де Сайлас, той штовхнув його плечем, збив з ніг другого поліцейського, який вбігав до кімнати. Коли перший поліцейський розвернувся, щоб вистрілити, Сайлас пірнув йому під ноги. Пролунав постріл, куля пролетіла над головою Сайласа, а він ударив поліцейського по литці, збивши його з ніг, і той упав, ударившись головою об підлогу.