Дэн Браун - Код да Вінчі [підліткова версія]

А трьома поверхами нижче задзвонив телефон. Чоловік з «Opus Dei», який зустрічав Сайласа, підняв слухавку.

— Це поліція Лондона, — сказав голос на лінії. — Ми шукаємо ченця-альбіноса. До нас надійшов сигнал, що він може бути у вас. Чи ви не бачили його?

Нумерарій [36] Нумерарії — члени « Opus Dei», які зазвичай живуть у центрах організації та можуть навчати інших її членів. був ошелешений.

— Так, він тут. Щось сталося?

— І зараз він у вас?

— Так, він молиться нагорі. А що ж сталося?

— Нікому ні слова, — наказав поліцейський. — Я висилаю до вас команду.

Сент-Джеймс Парк — це просто море зелені посеред Лондона, публічний парк навколо Вестмінстеру, Букінгему й Сент-Джеймс. У сонячні дні лондонці влаштовують тут пікніки під вербами й годують пеліканів.

Того дня пеліканів не було. Через штормову погоду туди натомість налетіли чайки. Вони заповнили галявини — сотні білих птахів, які всі дивилися в один бік, терпляче перечікуючи мокрий вітер. Незважаючи на ранковий туман, звідси відкривався чудовий краєвид на Парламент і на Біг-Бен. Оглядаючи похилі галявини, Учитель міг бачити шпилі будівлі, у якій знаходилась могила лицаря, — ось чому він наказав Ремі приїхати саме сюди.

Учитель підійшов до пасажирських дверей припаркованого лімузина, Ремі нахилився й відчинив їх. Учитель ненадовго затримався, витягаючи пляшку коньяку, яку мав із собою. Трохи пригубив з неї, сів поряд із Ремі й зачинив двері.

Ремі підняв наріжний камінь, як трофей.

— Його мало не було втрачено.

— Ти все зробив добре, — сказав Учитель.

— Ми все зробили добре, — відповів Ремі, вкладаючи наріжний камінь у спраглі руки Учителя.

Учитель у захваті усміхався.

— А пістолет? Ти протер його?

— Я поклав його в бардачок, звідки взяв.

— Чудово. — Учитель ще хильнув коньяку і простяг пляшку Ремі: — Давай вип’ємо за наш успіх. Кінець уже скоро.

Ремі вдячно взяв пляшку. Коньяк був солонуватий, але він не зважав, відчуваючи насолоду від тепла у крові. Однак тепло в горлі Ремі швидко перейшло в жар. Послабивши краватку, він повернув пляшку Учителю.

Поклавши пляшку в кишеню, Учитель простяг руку й витяг з бардачка маленький револьвер, який поклав у кишеню своїх штанів.

— Ремі, — сказав він із жалем у голосі, — ти в курсі, що ти єдиний, хто знає мене в обличчя. Я дуже довіряв тобі.

— Так, — сказав Ремі, почуваючись дуже зле й далі послабляючи краватку. — І це знання я заберу з собою в могилу.

Учитель мовчав.

— Вірю, що так воно і буде.

Набряк перекрив дихання Ремі, викликавши страшні судоми, і він упав на кермо, схопившись за горло. Тепер йому стало зрозуміло, чому коньяк видався солоним.

Ремі підняв голову й побачив, що Учитель спокійно сидить поряд з ним, дивлячись прямо перед собою через лобове скло. Йому захотілося кинутися на Учителя, але його всього паралізувало, він ледь міг поворухнутися. Ремі спробував зціпити кулаки й натиснути на клаксон, але сповз із сидіння і впав поряд із Учителем, схопившись за горло, не в змозі вимовити ні слова.

Учитель вибрався з лімузина, задоволено відзначив, що поряд нікого нема. «У мене не було вибору, — сказав він собі, — Ремі сам вибрав свою долю».

Несподіваний візит Роберта Ленґдона в Шато Війєт став для Учителя удачею, та водночас створив проблеми. Ленґдон приніс наріжний камінь, що було приємним сюрпризом, але й привів на хвості поліцію. У замку всюди були відбитки пальців Ремі, як і в коморі в центрі прослуховування, де працював саме Ремі, але який був зв’язок між діяльністю Ремі та діями Учителя? Ніхто не міг його запідозрити, якщо тільки Ремі не видасть, але тепер цього можна не боятися.

За хвилину Учитель уже йшов через Сент-Джеймс Парк. Тріумфально перетинаючи парк, він міг бачити свою мету. Той лицар в Лондоні лежить, що папа хоронив . Тільки-но учитель почув цей вірш, він уже знав відповідь, бо, місяцями прослуховуючи розмови Соньєра, чув, як Великий магістр згадував славетного лицаря, і натяк на цього лицаря у вірші був надзвичайно прозорий, якщо тільки знати це. І саме ця могила мала б підказати останній пароль, який і досі був таємницею.

Шукайте кулю: місце їй у нього на могилі .

Він запхав криптекс подалі в праву кишеню, а маленький револьвер — у ліву, щоб його ніхто не побачив, і зайшов у храм — у найвеличнішу в Лондоні будівлю, споруджену майже дев’ять століть тому.

Тільки-но Учитель сховався від дощу, як єпископ потрапив під дощ. На гладенькому асфальті аеропорту Біггін-Гіл Арінґароса вийшов зі свого маленького літака, підбираючи сутану, щоб не намочити її. Він сподівався, що його зустріне капітан Фаш. Натомість до нього підійшов з парасолькою молодий британський поліцейський.