Дэн Браун - Код да Вінчі [підліткова версія]

Верне схвильовано переповів Фашу, як Ленґдон і Софі забрали маленьку дерев’яну скриньку з банку, а потім переконали Верне, щоб він допоміг їм утекти.

— Тільки-но я почув по радіо, що вони злочинці, — сказав Верне, — я зупинив машину й став вимагати повернути коробку, але вони вчинили насильство проти мене і забрали вантажівку.

— Вас непокоїть дерев’яна коробка, — сказав Фаш, дивлячись на троянду і знову обережно піднімаючи кришку, щоб глянути на білий циліндр, — а чи можете ви мені сказати, що ж у ній було?

— Вміст коробки не має значення, — роздратувався Верне, — мене непокоїть репутація мого банку. Нас ніколи не грабували. Ніколи. Ми розоримося, якщо не зможемо зберігати цінності наших клієнтів.

— Але якщо в них був ключ і пароль, чому ви вважаєте, ніби вони викрали коробку?

— Вони вбили людей! Зокрема й діда Софі Неве, — з відчаєм говорив банкір. — А отже, вони здобули ключ і пароль у результаті обману.

— Мсьє Верне, — повільно вимовив Фаш, — я переконаний, що ви чесна людина. Як і я. Моє вам слово, що коробка, як і репутація вашого банку, в чесних руках.

А на горищі в Шато Війєт Колле вражено дивився на монітор комп’ютера.

— Ця система може прослуховувати всі ці пункти?

— Так, — відповів агент, — і так воно вже приблизно рік.

Колле знову мовчки перечитав список:

КОЛЬБЕР СОСТАК — голова Конституційної Ради

ЖАН ШАФРЕ — куратор, музей Же де Пом

ЕДУАР ДЕЗРОШ — старший архівіст, бібліотека Міттерана

ЖАК СОНЬЄР — куратор музею Лувр

МІШЕЛЬ БРЕТОН — голова французької таємної поліції.

Агент вказав на екран.

— Найбільше цікавив номер чотири.

Колле кивнув. Він це відразу помітив. У Жака Соньєра був жучок. Він знову глянув на список. Як же вдалося підкинути жучки таким видатним людям?

— Ви прослухали щось із тих файлів?

— Ось останній, — агент увімкнув мікрофон.

Гучномовець заговорив:

— Капітане, прибула агент відділу криптографії.

Колле не міг повірити власним вухам.

— Так це ж я! Це мій голос! — він згадав, як сидів за столом Соньєра і говорив по радіо із Фашем, який тоді був у Великій галереї, щоб попередити його про прибуття Софі Неве.

Агент кивнув:

— Наші розслідування цієї ночі в галереї могли бути почуті тими, хто зацікавлений у цьому.

— Ви послали когось виявити, де маячок?

— Нема потреби. Я вже знаю, де він, — агент підійшов до стосу старих записів та фотокопій на робочому столі. Він вибрав сторінку і простяг її Колле: — Це вам нічого не нагадує?

Колле був вражений. У його руках була фотокопія старовинного креслення примітивного робота. Він не міг прочитати інструкцію італійською, проте він знав, на що зараз дивиться: на шарнірну модель середньовічного французького лицаря.

Лицар на столі Соньєра!

Колле побачив на берегах фотокопії напис червоним фломастером. Написано було французькою, як найкраще вставити в лицаря пристрій для підслуховування.

Сайлас сидів на пасажирському місці в лімузині «ягуар», припаркованому неподалік від церкви Темпл. Його руки, які стискали наріжний камінь, аж спітніли, поки він чекав на Ремі, який на задньому сидінні затикав Тібінґу рота і зв’язував його мотузкою, яку вони знайшли в багажнику.

Нарешті Ремі сів за кермо поряд із Сайласом. Він, покректуючи, струсив із себе краплини дощу і глянув через плече за спущений розділювач на скрючену постать Лью Тібінґа, яку ледь можна було розгледіти в темряві задньої частини машини.

— Нікуди не дінеться.

Сайлас міг чути приглушені крики Тібінґа і второпав, що Ремі, певне, скористався вже зужитими плівками, щоб заклеїти йому рота.

— Ferme ta gueule! — вигукнув Ремі, прикрикнувши на Тібінґа через плече. — Заткнися!

Він різко натиснув кнопку на панелі керування. Непрозорий розділювач виріс у них за спиною, наглухо перекривши задню частину машини. Тібінґ зник, і його голос не пробивався.

За хвилину, коли лімузин їхав вулицями, задзвонив телефон Сайласа. Це Учитель! Він схвильовано відповів:

— Алло!

— Сайласе, — сказав учитель зі знайомим французьким акцентом, — радий чути твій голос. Це означає, що ти в безпеці.

Сайлас так само відчув полегшення, коли почув голос Учителя. Все це тривало багато годин, обставини не раз міняли хід операції. Нарешті він знову був на правильному шляху.

— Наріжний камінь у мене.

— Це чудова новина, — сказав Учитель, — а Ремі з тобою?

Сайлас був здивований, коли почув, що Учитель назвав ім’я Ремі.