Дэн Браун - Код да Вінчі [підліткова версія]

Могила Ньютона являла собою масивний саркофаг із чорного мармуру, на якому напівлежить скульптура Ісаака Ньютона у класичній тозі, гордо спираючись ліктем на стос власних книжок: «Богослов’я», «Хронологія», «Оптика» та «Математичні начала натуральної філософії». Біля ніг Ньютона стоять двоє крилатих хлопчиків, які тримають сувій. Позаду височить строга піраміда. Хоча сама по по собі вона виглядала тут досить дивно, Учителя більше зацікавило величезне геометричне тіло, що знаходилося приблизно на середині її висоти.

Куля .

Учитель подумав про дивовижну загадку Соньєра. Шукайте кулю: місце їй у нього на могилі . На масивній кулі, яка виступала спереду на грані піраміди, було зображено всі види небесних тіл — сузір’я, знаки зодіаку, комети, зорі і планети.

Незліченні кулі.

Учитель був упевнений, що, знайшовши могилу, він зможе легко розгадати загадку. Але тепер він засумнівався. Він дивився на складну мапу небесної сфери. Може, тут бракує якоїсь планети? Він не знав. А навіть якби знав, Учитель підозрював, що рішення буде геніально простим — той, хто шукатиме Святий Грааль, навряд чи повинен мати поглиблені знання з астрономії.

У лоні сім’я в ній лежить, в її рожевім тілі.

Він підійшов ближче до могили, оглянув її від низу до верху. «Якої ж кулі тут не вистачає?» Він намацав у кишені криптекс, ніби той міг підказати відповідь до загадки Соньєра із його мармурового виробу. «Лише п’ять літер відділяють мене від Грааля».

Дійшовши до кінця перегородки, він глибоко зітхнув і оглянув весь простір уздовж нефа до головного вівтаря. Його погляд упав на золочений вівтар, а потім далі, на гіда в пурпуровому одязі та на дві дуже знайомі постаті.

Ленґдон і Неве.

Учитель спокійно відступив на два кроки назад, за перегородку хорів. «Швидко ж вони». Швидше, ніж він міг собі уявити. Глибоко зітхнувши, він зважив свої можливості.

«Криптекс у мене».

Поклавши руку в кишеню, він намацав ще один предмет, який надав йому впевненості: маленький револьвер. Як він і очікував, металошукач абатства заревів, коли Учитель проходив його із захованим револьвером. Також, як він і очікував, охорона відступила, тільки-но Учитель обурено показав їм своє посвідчення особи. Його офіційний статус завжди викликав належну повагу.

Хоча Учитель сподівався розв’язати загадку самостійно й уникнути подальших ускладнень, прихід Ленґдона й Неве став бажаним варіантом розвитку подій. Він міг скористатися тим, до чого додумались вони. Зрештою, якщо Ленґдон розшифрував вірш і знайшов могилу, цілком імовірно припустити, що він додумався й про кулю. Треба лише як слід натиснути на нього.

Звичайно ж, не тут.

Десь подалі звідси.

Учитель згадав про маленьке оголошення, яке він побачив, коли заходив до абатства. Він умить зрозумів, куди варто заманити їх.

Єдине питання… як саме.

Ленґдон і Софі повільно рухалися в бік північного крила. Вони й досі не знали, куди йти до могили Ньютона. Саркофаг був у ніші і не проглядався з їхньої позиції.

— Принаймні, тут нікого нема, — прошепотіла Софі.

Ленґдон кивнув, відчувши полегшення. Уся частина нефа біля могили Ньютона справді була порожньою.

— Я гляну, що там, — прошепотів він, — а ви побудьте тут у схованці, якщо раптом хтось…

Але Софі вийшла із затінку й рушила по проходу.

— …побачить нас… — Ленґдон зітхнув і заквапився до неї.

Перетнувши масивний неф по діагоналі, Ленґдон і Софі мовчки зупинилися біля майстерно спроектованої могили, яка враз виникла перед ними: чорний мармуровий саркофаг… лежача постать Ньютона… два крилатих хлопці… величезна піраміда… і величезна куля .

— Вам це ні про що не говорить? — спантеличено спитала Софі.

Ленґдон похитав головою, так само вражений.

— Здається, на ній вирізьблено якісь сузір’я, — сказала Софі.

Коли вони наблизились до ніші, Ленґдон відчув, як усе перед ним повільно попливло: вся могила Ньютона була вкрита кулями — зорями, кометами, планетами. «Шукайте кулю: місце їй у нього на могилі»? Це приблизно те саме, що шукати голку в копиці сіна. Він нахмурився. Єдиним зв’язком між планетами й Граалем, який Ленґдон міг собі уявити, була пентаграма Венери, і він уже приміряв пароль «Венера», «Venus», дорогою до церкви Темпл.

Софі рушила прямо до саркофага.

— «Богослов’я», — вимовила вона, прочитавши назву однієї з книг зі стосу, на які спирався Ньютон: «Хронологія», «Оптика», «Математичні начала натуральної філософії». — Вона обернулась до нього: — Тут ніяких аналогій?