Дэн Браун - Код да Вінчі [підліткова версія]

Ленґдон підійшов ближче, замислившись над її запитанням.

— «Математичні начала» якось пов’язані з гравітаційним притяганням планет… які мають орбіти, але це, здається, далеко від нашої теми.

— А знаки зодіаку? — спитала Софі вказуючи на сузір’я й орбіти. — Ви з Тібінґом говорили про Риб та Водолія, пригадуєте?

«Кінець днів», — подумав Лонгдон.

— Кінець ери Риб і початок ери Водолія може бути тим часом, коли Пріорат планував явити світові документи Сангрил.

— Можливо, — сказала Софі, — плани Пріорату оголосити правду зашифровані в останньому рядку вірша?

У лоні сім’я в ній лежить, в її рожевім тілі.

— Гляньте! — вона завмерла, вражена, і схопила Ленґдона за руку, показуючи йому на верхню частину чорного мармурового саркофага, а потім зашепотіла, вказуючи на літери біля правої ноги Ньютона: — Хтось тут був.

Ленґдон не зрозумів її занепокоєння. Якийсь безтурботний турист міг будь-що написати вугільним олівцем біля Ньютонової ноги. Це нічого не означає. Ленґдон ступив ближче, щоб усе-таки прочитати той напис, але тільки-но він схилився над саркофагом і придивився до відполірованої мармурової поверхні, як тут же завмер. Вмить він зрозумів, чому так злякалася Софі.

На кришці саркофага біля ноги Ньютона поблискував ледь помітний напис вугільним олівцем:

Тібінґ у мене.

Ідіть через Чептер-Хауз,

південний вихід у міський сад.

Ленґдон двічі прочитав цей меседж, і його серце забилося сильніше: він подумав, що це, власне, добра новина. Значить, Лью живий. Але була ще одна причина.

— Вони, можливо, не знають пароля, — прошепотів він.

Софі кивнула. А то б навіщо їм себе виявляти?

— Вони можуть спробувати обміняти Лью на пароль.

— Або це пастка.

— Не думаю. Сад за стінами абатства. Там завжди багато людей, — похитав головою Ленґдон.

Одного разу Ленґдон був у знаменитому парку Коледж-Гарден — невеличкому саду, де росли фруктові дерева і трави, насадженому ще тоді, коли ченці самі виготовляли ліки. Розрекламований як сад із найстарішими фруктовими деревами у Великій Британії, Коледж-Гарден був популярним туристичним місцем, який відвідували, не заходячи до абатства.

— Я думаю, нам тим самим виказують довіру. Ми маємо почуватися в безпеці.

Проте Софі сумнівалася.

— Надворі? Де нема металошукачів?

Озирнувшись назад, на могилу, вкриту кулями, Ленґдон пошкодував, що досі не має хоч якоїсь ідеї стосовно пароля криптекса, чогось такого, що б давало їм можливість торгуватися. «Я втяг Лью в цю справу, тож я маю зробити все, щоб допомогти йому».

— Меседж каже іти через Чептер-Хауз до південного виходу, — сказала Софі. — Можливо, з того виходу ми зможемо оглянути сад? Тоді б ми оцінили ситуацію перед тим, як вийти і наразитися на небезпеку.

То була добра ідея. Ленґдон ледь пригадував Чептер-Хауз як величезний восьмикутний зал, де засідав британський парламент до того, як постала сучасна будівля парламенту. Ленґдон був там дуже давно, але пам’ятав, що туди можна пройти прямо звідси. Відійшовши від саркофага на кілька кроків, він глянув праворуч від хорів.

І побачив, як неподалік зяяв склепінчастий прохід із великою вивіскою.

СЮДИ:

МОНАСТИР

ДІМ ПАРОХА

КОЛЕДЖ-ХОЛ

МУЗЕЙ

ДАРОХРАНИЛЬНИЦЯ

КАПЛИЦЯ СЕН-ФЕЙТ

ЧЕПТЕР-ХАУЗ

Вони швидко побігли тим коридором, не помітивши під вивіскою маленького оголошення з перепрошенням за те, що деякі приміщення зачинено на ремонт.

Вони поспішали туди, куди їх вели вказівні знаки на Чептер-Хауз.

За сорок ярдів перед ними виникла арка, під якою починався ще один коридор.

Хоча то був саме той вхід, який вони шукали, дорогу було перегороджено мотузком з табличкою:

ЗАЧИНЕНО НА РЕМОНТ:

ДАРОХРАНИЛЬНИЦЯ

КАПЛИЦЯ СЕНТ-ФЕЙТ

ЧЕПТЕР-ХАУЗ

Попереду, за мотузком, тягнувся довгий коридор, заставлений риштуваннями і закиданий ганчірками. На протилежному кінці був вхід до Чептер-Хауза. Навіть звідси Ленґдон міг бачити, що важкі дерев’яні двері широко розчинені, а велике восьмикутне приміщення залите сірим світлом із величезних вікон, які виходили в Коледж-Гарден.

Ідіть через Чептер-Хауз, південний вихід у міський сад.

Софі вже перелізла через мотузок і рушила вперед.

Поки вони бігли через темний коридор, звуки вітру і дощу з відкритого проходу поступово стихли.

— Який величезний, — прошепотіла Софі, коли вони наблизилися до Чептер-Хауза.

Аж дух перехоплювало від того, на якій великій відстані від входу були вікна протилежної стіни восьмикутника, які здіймались на висоту п’яти поверхів до склепінчастої стелі. Звичайно ж, звідти їм буде видно сад.