Дэн Браун - Код да Вінчі [підліткова версія]

— Ви б не сказали його мені? — зітхнув Тібінґ. — Я розчарований і здивований, Роберте, що ви не розумієте, до якої міри ви є моїм боржником. Мені було б значно легше, якби ми з Ремі просто прибрали вас, коли ви завітали до Шато Війєт. Натомість я ризикнув усім, повівся, як людина шляхетна.

— У цьому теж ваша шляхетність? — спитав Ленґдон, киваючи на револьвер.

— Це помилка Соньєра, — сказав Тібінґ, — він та його сенешалі брехали Сайласу — так, чернець-альбінос був саме тим, хто спускав курок. Але чи міг я уявити собі, що Великий магістр обдурить мене і заповість наріжний камінь своїй онуці, з якою не спілкувався, — Тібінґ презирливо глянув на Софі, а потім знову перевів погляд на Ленґдона. — На щастя, Роберте, те, що вас підключили, врятувало мене. Наріжний камінь міг навіки лишитися замкненим у тому банку, але все вийшло значно краще: ви пішли туди, взяли його і принесли прямо мені додому.

Тепер Тібінґ виглядав вельми задоволеним:

— Коли я довідався, що Соньєр, умираючи, залишив вам послання, я мав підозру, що ви можете прийти прямо до мене. Той факт, що все сталося саме так, що ви принесли наріжний камінь у мої спраглі руки, може служити доказом: моя справа справедлива.

— Що? — вжахнувся Ленґдон.

— Передбачалося, що втрутиться Сайлас і викраде наріжний камінь із Шато Війєт — не зашкодивши вам і не видавши моєї причетності. Одначе, побачивши химерну природу кодів Соньєра, я вирішив підключити вас обох до пошуку на довший період. Я міг змусити Сайласа вкрасти наріжний камінь дещо згодом, коли знатиму достатньо, щоб давати раду самому.

— У церкві Темпл, — вимовила Софі, і її тон видав презирство до зрадника.

«Усе потроху прояснюється», — подумав Тібінґ. Церква Темпл була ідеальним місцем, і Ремі чітко наказали: стій подалі, щоб тебе не бачили, поки Сайлас відбиратиме наріжний камінь. На жаль, Ленґдон погрожував розбити камінь об підлогу церкви, і це спонукало Ремі запанікувати. «Якби Ремі не видав себе, — сумно подумав Тібінґ. — Ремі був єдиним, хто знав мене в обличчя, і він розкрив себе!»

На щастя, чернець Сайлас не знав, ким насправді є Тібінґ, тож його можна було легко дурити, коли він допомагав Ремі взяти його в церкві «заручником», а вже потім посадити на передньому сидінні «ягуара», поки Ремі удавав, ніби зв’язував Тібінґа на задньому сидінні лімузина. Тільки-но було опущено розділювач, як Тібінґ зміг подзвонити Сайласу на перше сидіння, імітуючи французький акцент Учителя, і спрямувати його до «Opus Dei». А потім анонімний дзвінок до поліції, і цього досить, щоб усунути альбіноса з театру подій.

Один непотрібний кінець обрубано.

З іншим непотрібним кінцем було важче. Це Ремі.

Ремі був дуже відповідальним. Але пошук Грааля вимагає жертв . Тож з’явилась пляшка, трохи коньяку і бляшанка арахісу: знаючи про алергію Ремі, все можна було владнати просто.

Вестмінстерське абатство було неподалік, і хоча на кільця на ногах Тібінґа, його милиці та револьвер зреагував металошукач, охоронець на варті не знав, як йому повестися. Просити інваліда зняти кільця з ніг і повзти під рамою? До того ж Тібінґ показав їм посвідчення, що він є Knight of the Realm, лицарем. Бідні службовці просто з ніг падали, щоб догодити йому.

— Друзі мої, mes amis, — сказав Тібінґ бездоганною французькою, усміхаючись, — vous ne trouvez pas le Saint-Graal; c’est le Saint-Graal qui vous trouve. Не ви знайдете Святий Грааль — Святий Грааль сам знайде вас. Ясніше не скажеш про спільність наших шляхів. Нас поєднав Грааль.

Мовчання у відповідь.

Він перейшов на шепіт.

— Послухайте! Невже ви не чуєте? Грааль промовляє до нас через століття. Він благає нас врятувати його від примх Пріорату. Благаю вас обох не проґавити цю можливість. Можливо, наразі більш ніде нема таких людей, крім нас трьох, здатних дібрати останній пароль і відкрити криптекс. — Тібінґ на мить замовк, його очі горіли. — Ми маємо поклястися одне одному. Дати лицарську клятву розкрити правду і розповісти її світові.

— Я ніколи не дам клятви убивці свого діда. Хіба що клятву зробити все можливе, щоб побачити вас у в’язниці, — сказала Софі металевим тоном.

— Шкода, що ви так налаштовані, мадемуазель. — Тібінґ обернувся і спрямував револьвера на Ленґдона: — А ви, Роберте? Ви зі мною… чи проти мене?

Тіло єпископа Мануеля Арінґароси витерпіло багато різного болю, але пекучий біль від кулі, яка поранила його груди, був особливо глибоким і нестерпним. Було поранено не його плоть… а можна сказати, душу.