Дэн Браун - Код да Вінчі [підліткова версія]

Тібінґ згадав, як легко йому все вдалося. «Я володію достовірною інформацією про найглибші страхи Соньєра». Вчора в обід Сайлас зателефонував куратору, прикинувшись переляканим священиком, якій щойно почув моторошне зізнання від члена своєї парафії. Звичайно ж, він має зберігати таємницю сповіді, то святий обов’язок. Але в цьому випадку…

— Мсьє Соньєр, перепрошую, але я маю поговорити з вами. Я щойно висповідав людину, яка зізналась, що вбила членів вашої родини.

Соньєр був вражений, проте обережний.

— Моя родина загинула в результаті нещасного випадку, — сказав він. — Висновок поліції однозначний.

— Так, автомобільна аварія, — закинув гачок Сайлас. — Чоловік, з яким я розмовляв, зізнався, що він влаштував так, щоб їхня машина впала в ріку.

Соньєр мовчав.

— Мсьє Соньєр, я б ніколи не зателефонував вам і не порушив таємниці сповіді, якби той чоловік не сказав таке, що змусило мене боятися за вас. Також той чоловік згадав вашу онуку Софі.

Згадка про Софі дала потрібний результат. Куратор піддався на провокацію. Він негайно призначив Сайласу зустріч у найбезпечнішому з відомих йому місць, а саме у своєму кабінеті в Луврі. Потім зателефонував Софі, щоб попередити, що їй загрожує небезпека. І вмить забув про домовленість із Ленґдоном.

— Він не відкриє його для вас, — сказала Софі, холодно дивлячись на сера Лью, — навіть якщо зможе.

Цієї самої миті Ленґдон обернувся від вікна.

— Могила, — сказав він, раптом обернувшись до них. — Я знаю, де шукати на могилі Ньютона. Так, гадаю, я можу знайти пароль.

У Тібінґа підскочило серце.

— Де, Роберте, скажіть мені!

— Роберте, ні! Ви ж не збираєтесь допомагати йому, правда? — нажахано крикнула Софі.

Ленґдон пішов до нього рішучими кроками, тримаючи криптекс перед собою.

— Ні, — твердо сказав він, дивлячись на Лью, — не скажу, доки не дасте можливість їй піти.

Тібінґ спохмурнів.

— Ми так близько до мети, Роберте. Не бавтеся зі мною в ці ігри!

— Ніяких ігор, — відповів Ленґдон, — відпустіть її. А тоді я відведу вас до могили Ньютона і ми разом відкриємо криптекс.

— Я нікуди не піду, — сказала Софі, і її очі звузились від гніву. — Цей криптекс передав мені дідусь. Не вам його відкривати.

Ленґдон крутився на місці, здаючись наляканим.

— Софі, прошу вас! Ви в небезпеці. Я намагаюся допомогти вам.

— Як саме? Відкривши таємницю, захищаючи яку мій дідусь помер? Він довіряв вам, Роберте. Я довіряла вам!

— Софі, — благав Ленґдон, — прошу… ви маєте піти!

Софі похитала головою.

— Тільки якщо ви віддасте мені криптекс або розіб’єте його об підлогу.

— Що? — Ленґдон важко дихав.

— Роберте, мій дід скоріше б погодився, щоб цю таємницю було втрачено навіки, ніж побачити її в руках свого вбивці. — Софі глянула Тібінґу у вічі: — Стріляйте в мене, якщо вам треба. Я не віддам спадок мого діда.

— Дуже добре, — Тібінґ підняв револьвер.

— Ні! — вигукнув Ленґдон, піднімаючи руку й тримаючи криптекс над кам’яною підлогою. — Якщо ви так вчините, я розіб’ю це.

Тібінґ розсміявся.

— Такий блеф працює для Ремі. А не для мене. Я знаю, що ви цього не зробите.

— Ви певні?

— А ви, Роберте, — вів далі Тібінґ, — знаєте, де саме шукати на могилі?

— Знаю.

Нерішучість в очах Ленґдона блиснула лише на мить, але Лью вловив її. «Я бачу, що ви брешете. Ви поняття не маєте, де на могилі Ньютона шукати відповідь. Я тут єдиний лицар, в оточенні жалюгідних душ. Я сам розшифрую наріжний камінь».

— На знак довіри, — сказав він, відводячи дуло від Софі, — покладіть сюди наріжний камінь, і ми поговоримо.

Ленґдон зрозумів, що Тібінґ здогадався про його брехню, і знав, що буде далі. «Тільки-но я покладу криптекс, він уб’є нас обох». Він відчував, що зараз думає Софі.

«Роберте, цей чоловік не гідний Грааля. Прошу, не віддавайте криптекс йому в руки. Не має значення, якою ціною».

Кілька хвилин тому Ленґдон прийняв рішення, коли ще стояв біля вікна.

Захистити Софі.

Захистити Грааль .

Спочатку він був готовий просто кричати від безнадії. А потім критичний момент приніс йому ясність бачення. Правда перед твоїми очима, Роберте. Грааль не сміється з тебе. Свята кров кличе до себе гідних .

Він став опускати криптекс, зупинившись за кілька дюймів від кам’яної підлоги.

— Ось так, Роберте, — шепотів Тібінґ, наводячи на нього револьвер, — кладіть його сюди.

Ленґдон звів погляд до неба, до порожнечі склепіння Чептер-Хауза. А потім опустив до револьвера Тібінґа, наведеного прямо на нього.