Дэн Браун: Код да Вінчі [підліткова версія]

— Лише достойні знаходять Грааль. Ви ж самі мене цього вчили.

Туман упав на парк Кенсінгтон-Гарденс, коли Сайлас пошкандибав у тихий закуток, щоб його ніхто не бачив. Ставши навколішки на мокрій траві, він відчував теплі струмені крові, яка витікала з рани між його ребер.

У густому тумані йому здалося, ніби він на небі. Піднявши в молитві свої закривавлені руки, він дивився, як краплі дощу пестять його пальці, відмиваючи їх знову добіла. Дощ став битися дужче об його спину і плечі, і йому здалося, ніби все тіло потроху зникає в імлі.

«Я привид».

Біля нього прошумів вітерець, принісши вологий земляний дух новго життя. Кожною клітиною свого пораненого тіла Сайлас молився. Він молив прощення. Молив милосердя. І перш за все він молився за свого наставника, єпископа Арінґаросу, щоб Господь не забирав його раніше, ніж прийде час: «Йому ще треба стільки всього зробити на землі».

Туман клубочився навколо нього, і Сайлас відчув себе таким легким, що йому здалося, ніби ці пасма зможуть його підняти. Заплющуючи очі, він прочитав відхідну молитву.

А з туману голос Мануеля Арінґароси шепотів йому:

«Наш Творець — то добрий і милосердний Бог».

Біль Сайласа нарешті почав притлумлюватись, і він знав, що єпископ мав рацію.

Уже вечоріло, коли в Лондоні сонце пробилося крізь хмари і місто почало просихати. Безу Фаш почувався виснаженим, вийшовши з кімнати для допитів, тому викликав таксі. Сер Лью Тібінґ наполегливо твердив про свою невинність, але з його бундючних тирад про Святий Грааль, таємні документи та загадкове братство Фаш зробив висновок, що хитрий історик просто готує ґрунт для своїх адвокатів, які, відповідаючи на звинувачення, побудують захист на його психічному розладі.

«Аякже, — подумав Фаш, — божевільний він». Тібінґ зі своїм психічним розладом виявив неабияку винахідливість, продумуючи кожен крок плану свого захисту.

Він зумів підключити і Ватикан, і «Opus Dei» — дві організації, які виявилися абсолютно невинними.

А всю брудну роботу Тібінґа виконали, самі того не усвідомлюючи, чернець-фанатик і відчайдушний єпископ.

Виявивши нечувані здібності, Тібінґ встановив електронні системи прослуховування в такому місці свого маєтку, куди людина з поліомієлітом дістатися не могла, — на другому поверсі комори, куди вела лише приставна драбина. Тож спостереження міг вести лише його мажордом Ремі, єдина людина, яка знала, чим займався Тібінґ, і яка дуже вчасно померла в результаті алергічної реакції.

Інформація, яка надійшла від Колле з Шато Війєт, давала змогу виснувати, що винахідливість Тібінґа була такою вправною, що й сам Фаш міг повчитися в нього. Щоб підкинути «жучки» до найповажніших паризьких офісів, британський історик скористався досвідом давніх греків, відомим під назвою «троянський кінь».

Тим, хто становив для нього інтерес, Тібінґ робив щедрі подарунки у вигляді творів мистецтва, інші, нічого не підозрюючи, купували їх разом із вмонтованими жучками на аукціонах, де їх виставляв сер Лью Тібінґ.

Зі Соньєром було інакше: куратор отримав запрошення на вечерю до Шато Війєт, щоб обговорити можливості відкриття нового «крила да Вінчі» в Луврі за сприяння Тібінґа. Запрошення містило невеличкий постскриптум, у якому було висловлено захоплення лицарем-роботом, якого Соньєр, як кажуть, зібрав за кресленнями да Вінчі. «Привезіть його на вечерю», — попросив Тібінґ. Соньєр так і зробив, і Ремі Легалудек встиг, поки господар відволікав гостя, ввести в нього «жучка».

І тепер, сидячи на задньому сидінні таксі, Фаш заплющив очі. «Перед поверненням до Парижа я маю зробити ще одну річ».

Післяопераційна палата лікарні Святої Марії була залита сонцем.

— Ви вразили нас усіх, — медсестра усміхалась йому, — це було просто чудо.

Єпископ Арінґароса ледь усміхнувся.

— Господь оберігав мене завжди.

Коли медсестра лишила єпископа самого, він із сумом подумав про Сайласа, чиє тіло знайшли в парку.

«Сину мій, пробач мені».

Арінґароса дуже хотів, щоб Сайлас став частиною його славного плану. Однак учора ввечері капітан поліції Безу Фаш зателефонував йому і сказав, що черницю, сестру Сандрін, було вбито. Знаючи, що то він організував візит Сайласа до Сен-Сюльпіс, Арінґароса усвідомив, що справа того вечора повернула на лихе, а коли довідався ще про чотири вбивства, його жах став мукою. «Сайласе, що ти накоїв?» Не змігши зв’язатися з Учителем, Арінґароса зрозумів, що його обдурили. Використали. Єдиним способом зупинити жахливий ланцюг подій, які він сам допоміг запустити в дію, було відверто розповісти про все Фашу, людині, котра, як він з’ясував, була відданим католиком, яка пообіцяла робити все, що в її силах, аби захищати свою церкву.