Дэн Браун - Код да Вінчі [підліткова версія]

Він хотів зателефонувати єпископу Арінґаросі й попередити його, але сьогодні Учитель перекрив усі лінії їхнього прямого зв’язку. «Для нашої безпеки».

Нарешті, подолавши жахливе тремтіння, Сайлас зрозумів, що має відзвітувати про події минулої ночі. Він підвівся на ноги і взяв свою сутану, яка лежала на підлозі. Витяг з кишені мобільний телефон. І, згоряючи від сорому, зателефонував.

— Учителю, — прошепотів він, — все втрачено.

І він розповів тому чоловікові, як його обдурили.

— Ти занадто легко зневірився, — відповів Учитель. — Я щойно отримав новини. Таємницю не втрачено. Жак Соньєр, вмираючи, передав комусь інформацію. Невдовзі я зателефоную тобі. Нашу роботу ще не завершено.

Їхати в напівтемному фургоні броньованої вантажівки було ніби пересуватися в камері одиночного ув’язнення. Ноги Ленґдона затерпли від сидіння по-турецьки на металевій підлозі, і він скривився, відчувши, як кров знову почала рухатися в нижній частині його тіла, коли він змінив позу. Він продовжував стискати в руках той дивний скарб, який вони забрали з банку.

Ленґдон поклав безцінний пакунок на підлогу, розгорнув піджак, витяг коробку і підсунув її до себе ближче. Софі присунулась до нього. Вони були наче двоє дітей, які отримали подарунок на Різдво.

Теплий колір скриньки з палісандрового дерева контрастував з трояндою, яка була виготовлена зі світлого дерева попелястого відтінку і сяяла у напівтемряві. Троянда. Цілі війська та релігії побудовані на цьому символі, як і таємні товариства. Розенкрейцери. Лицарі Троянди й Хреста.

— То давайте відкриємо її, — сказала Софі.

Ленґдон глибоко зітхнув. Він кинув ще один захоплений погляд на химерну роботу по дереву і, знявши гачки, підняв кришку.

Там собі спокійненько лежав предмет, природи якого Ленґдон не міг збагнути навіть приблизно. То був кам’яний, здається мармуровий, білий циліндр діаметром десь як тенісний м’яч. Причому не суцільний: його, здавалося, було зібрано із кількох частин. П’ять схожих на бублики мармурових дисків було розміщено один під одним і скріплено латунним каркасом. Усе це виглядало як трубчастий калейдоскоп з кількома рухомими частинами. Кожен край циліндра закривала заглушка, також мармурова, тож неможливо було зазирнути всередину. Оскільки там хлюпала рідина, то Ленґдон здогадався, що всередині циліндр був порожнистий.

Якою б загадковою не була конструкція циліндра, та найбільшу увагу Ленґдона привернули літери, нанесені на ньому. На кожному з п’яти дисків було ретельно вигравіювано однакові ряди літер, увесь алфавіт.

— Чудово, правда? — прошепотіла Софі.

Ленґдон глянув на неї.

— Не розумію. Що це за чортівня?

Тепер уже в очах Софі затанцювали бісики.

— Мій дідусь мав хобі — збирати такі штуки. Їх винайшов Леонардо да Вінчі.

Навіть напівтемрява не могла приховати здивування Ленґдона.

— Да Вінчі? — пробурмотів він, дивлячись на циліндр.

— Так! Вони називаються криптекси. Згідно з версією мого діда, їхні креслення зберігалися в одному з таємних щоденників да Вінчі.

— І для чого вони?

— Це щось на кшталт сейфа. Для зберігання особливо секретної інформації.

Очі Ленґдона розширилися.

Софі пояснила, що створювати моделі винаходів да Вінчі було одним з улюблених занять її діда.

— Він зробив для мене один з них, коли я була дитиною, — сказала вона, — але я ще не ніколи бачила такого химерного і великого.

Ленґдон не відводив очей від циліндра.

— Я ніколи не чув про криптекси.

Софі це не здивувало.

— Більшість із нереалізованих винаходів Леонардо ніколи не вивчалися і навіть не мали назв. Можливо, дідусь сам придумав термін «криптекс». Це дуже підходяща назва для цього пристрою, у якому використано науку криптологію для захисту інформації, що міститься на сувоях.

Броньована вантажівка мчала вниз по шосе, а Софі тим часом розповідала Ленґдону, що саме за допомогою криптекса да Вінчі вирішив проблему безпечної передачі інформації на великі відстані.

— Нам потрібен пароль, — сказала Софі, вказуючи на літери, з яких треба було скласти слово, — криптекс працює, як шифр у камері схову. Якщо виставити п’ять знаків у потрібному порядку, замок відкриється і весь циліндр можна буде розгвинтити. Всередині побачимо порожнину, у якій, скоріш за все, буде сувій паперу. Там записано інформацію, яку ховають від усіх.

Ленґдон дивися з недовірою.

— І ви кажете, дідусь виготовляв для вас такі штуки, коли ви були маленькою?