Дэн Браун - Код да Вінчі [підліткова версія]

Перші три телефонні дзвінки на номери зі списку викликали жах — спочатку ридаючи відповіла вдова, потім детектив, що допізна працював на місці вбивства, та похмурий священик, який заспокоював скорботну родину в тяжкій втраті. А за четвертим і останнім номером, який вона мала б набрати лише в разі, якщо не відповідатимуть перші три, говорив автовідповідач, просячи залишити повідомлення.

— Виламано плиту в підлозі! — пояснює свій дзвінок вона, залишаючи повідомлення. — Інші троє мертві!

Сестра Сандрін не знала, хто вони такі, ті четверо людей, яких вона захищала, та на телефонні номери, які зберігалися в неї під ліжком, вона мала дзвонити лише за однієї обставини. «Якщо ось цю плиту в підлозі буде зламано, — сказав їй безіменний зв’язківець, — це означатиме, що там шукають важливий отвір. Одному з нас погрожували смертю, і він змушений був брехати. Тоді дзвоніть за тими номерами. Щоб застерегти інших. Не підведіть нас».

Це була тривога. І тут ніяких сумнівів. Якщо один із братів потрапляв у біду, він мав брехати, і це запускало у дію процес попередження інших. Цього вечора, здається, було викрито навіть не одного з них.

— Будь ласка, відповідайте, — перелякано прошепотіла вона, — де ви?

— Облиште телефон, — прозвучав низький голос від дверей.

Обернувшись, налякана, сестра Сандрін побачила у дверному отворі величезного альбіноса, ченця з «Opus Dei». Він стояв, тримаючи в руках важкий металевий канделябр. Вона вся затремтіла й поклала слухавку.

— Вони мертві, — сказав чернець. — Усі четверо. І вони пошили мене в дурні. Скажіть, де знаходиться наріжний камінь?

— Я не знаю! — відповідала сестра Сандрін, і вона говорила правду.

Чоловік подався вперед, і його білі кулаки стиснули канделябр.

— Ви черниця із Храму і ви служите їм ?

— Ісус дав нам одну істину, — відважно сказала Сестра Сандрін, — але я не бачу її в «Opus Dei».

В очах ченця несподівано вибухнув гнів. Він кинувся вперед, змахнувши свічником, неначе ключкою. Коли сестра Сандрін упала, її останнім земним почуттям був відчай:

«Усі четверо мертві.

Безцінну правду втрачено назавжди».

Коли Софі та Ленґдон вирвалися в паризьку ніч, від сигналу тривоги, що пролунав у західному кінці крила Денон, у саду Тюїльрі розлетілися голуби. Коли вони бігли через площу до автомобіля Софі, Ленґдон чув, як неподалік завили поліцейські сирени.

— Ось він, — вигукнула Софі, вказуючи на червоне тупоносе двомісне авто, припарковане на стоянці.

«Вона що, жартує?» То було найменше авто, яке Ленґдон бачив у своєму житті.

— «Смарт», — сказала вона, — літр пального на сто кілометрів.

Ленґдон ледь встиг упасти на пасажирське сидіння, як Софі погнала свій «смарт» по кільцю, авто перескочило через пішохідну доріжку й виїхало до торговельного центру Каррузель дю Лувр.

Якусь мить здавалося, що Софі збиралася їхати навпростець, через живопліт посередині газону на площі.

— Ні! — вигукнув Ленґдон, знаючи, що живопліт навколо Каррузель дю Лувр приховував небезпечне заглиблення — «Обернену піраміду» — світильник у формі перевернутої піраміди, який він бачив раніше у музеї. Воно був достатньо велике, щоб цілком поглинути їхній «смарт». На щастя, Софі вирішила обрати більш звичну дорогу, різко повернула праворуч і рухалася по колу, поки не змогла з’їхати ліворуч і, збільшивши швидкість, не помчала прямо.

Поліцейські сирени вили в них за спиною на два голоси, і Ленґдон обернувся на своєму місці, ризикуючи вивернути шию, щоб побачити крізь заднє вікно, що діється біля Лувру. Здається, поліція поки не женеться за ними. Музей було освітлено морем синіх вогнів.

Він повернув голову:

— Це було цікаво.

Здавалося, Софі його не чула. Вона пильно дивилася вперед. Ленґдон всівся зручніше.

Яка темна облуда людська .

На нього справило враження, як швидко здогадалась Софі.

«Мадонна в скелях».

Софі сказала, що її дід залишив для неї щось за картиною. Остаточне послання? Ленґдон не міг не захоплюватись, як продумано Соньєр обрав місце для схованки. Здавалося, він не пропускав нагоди виявити свою любов до Леонардо да Вінчі.

Коли Софі погнала машину Єлисейськими Полями, він сказав:

— Картина… А що ж було за нею?

Вона не відводила очей від дороги.

— Покажу вам, тільки-но ми будемо в безпечному місці в посольстві.

— Покажете мені? — здивувався Ленґдон. — Він залишив вам якийсь предмет?