Едуард Ростовцев - «Привид» не може втекти

Фашистська пропаганда розрекламувала – та не де-небудь, а в своїй центральній пресі – ці заходи, видаючи їх за плоди «нового порядку». У Сосновське почали вчащати кореспонденти, фото- і кінохронікери, побували там і представники профашистських газет нейтральних держав. У місті й районі раз у раз влаштовували ярмарки, де фашисти продавали награбовані речі, «народні гуляння» із щедрими пиятиками; наче гриби після дощу, росли різні розважальні заклади, а сосновський чорний ринок став відомим далеко за межами гебітскомісаріату[1]. Поряд з цим гітлерівська адміністрація, очевидно, не вельми покладаючись на наслідки грудневої «акції умиротворення», як і раніше, не шкодувала сил і засобів, щоб придушити будь-який, навіть найменший опір «новому порядкові».

Оскандалившись із «бліцкрігом», розбиті під Москвою і Сталінградом, відкинуті з Кубані та Північного Кавказу, гітлерівські генерали гарячково переглядали свою тотальну стратегію. Водночас фашистська адміністрація окупованих земель шукала гнучкіших методів боротьби з наростаючим підпільно-партизанським рухом. Зневажливе ставлення до партизанів уже наприкінці літа сорок другого року змінилося тваринним страхом перед невблаганним валом народної помсти.

Про все це Лежнєв чудово знав, як знав він і про «нові форми» роботи гітлерівської розвідки: про змову СД з буржуазними націоналістами всіх мастей і відтінків; про створення псевдопартизанських загонів на чолі з переодягненими гестапівцями; про вказівку Гіммлера формувати спеціальні частини СС з осіб неарійського походження; про гарячкові спроби приховати від світової громадськості факти планомірного знищення мільйонів людей у таборах смерті; про виробництво фальшивих радянських грошей, хлібних і продуктових карток та про інші не менш підлі провокації, що їх розробляли і управління імперської безпеки і німецька військова розвідка – абвер, діяльність яких ще старанніше окутувалася туманом суворої таємничості.

Влітку 1943 року це вже не було новиною для радянської контррозвідки. Однак деякі деталі треба було уточнити. Про нову «методологію» абверу і СД найкраще було взнати на місці. Сосновське і район Русанівського лісу чекісти вибрали не випадково. За деякими даними, саме тут – осторонь велелюдних і неспокійних воєнних доріг – гітлерівська розвідка перевіряла і вдосконалювала нову методику своїх злочинів. Фашистських професорів шантажу, провокацій, фальшивок Сосновське і Русанівський район приваблювали не тільки своїм географічним положенням – багатонаціональне місцеве населення (тут з давніх-давен жили росіяни і литовці, українці й німці, білоруси і поляки) здавалося їм сприятливим середовищем для розсіювання бацил націоналізму. Взагалі у керівників Русанівського відділення поліції безпеки і командування абвер-частини 115, що, за деякими даними, розмістилася в Сосновському, було немало клопоту. І не дивно, що цими клопотами зацікавився Наркомат оборони СРСР і Штаб партизанського руху країни. Одначе добратися до сосновських абверівців було не так просто. Перший спробував це зробити капітан Архимович, але йому не пощастило. Тепер настала черга Лежнєва. Шансів на успіх він мав не більше піж Архимович. Якщо не менше, бо Архимович добре знав місцевість, чого не можна було сказати про Лежнєва і його товаришів. Але ж хтось повинен був летіти…

За дві години до вильоту Лежнєва викликали в особливий відділ авіаз’єднання, де на нього чекав полковник Собченко з військової розвідки. До цієї операції Собченко прямого відношення не мав. Проте його цікавили сосновсько-русанівські справи, і комісар держбезпеки Шкрабатов запросив його на розбір наступної операції. Доти Лежнєв не зустрічався з Собченком, а проте чув, що Шкрабатов недолюблював стриманого, до сухості небагатослівного армійського розвідника. На розборі Собченко в основному мовчав, але потім, коли, здавалось, уже все було вирішено, несподівано зауважив, що за обставин, які склалися, нерозумно висаджувати групу в заздалегідь погодженому – хоч би з ким – місці. Шкрабатов, здавалося, спростував зауваження Собченка. Однак армійський розвідник не змінив своєї думки, і Шкрабатов прийняв компромісне рішення: Лежнєву надавалося право діяти на місці так, як він вважатиме за потрібне. Проте свобода дій не полегшувала Лежнєву завдання.

І ось тепер Собченко обрадував і разом з тим спантеличив Лежнєва.

– Є чоловік, який знає Русанівський ліс і Совині болота, – без вступу почав Собченко.