Джон Бакен - Тридцять дев’ять сходин

Він усе виконав у точності, абсолютно паралізований жахом. Поверх брудних штанів і простацької сорочки я натягнув його розкішну шоферську куртку, застібнувши її до самого горла, аби приховати воріт непривабливої сорочки, після чого натягнув на голову шолом і окуляри. Шоферський наряд я доповнив його рукавичками з крагами. Брудний дорожній робочий в одну мить перетворився на одного з найбільш елегантних автомобілістів Шотландії. На голову містера Джоплі я насунув неймовірний капелюх Тернбулла і наказав йому носити його не знімаючи.

Потім, не без деяких зусиль, я розвернув автомобіль. Мій план полягав у тому, щоб повернутися назад по дорозі, якою він тільки-но проїхав, оскільки сторожові пси, які бачили його, напевно пропустять його безперешкодно. Тим більше, що фігура Мармі нітрохи не скидалася на мою.

— Тепер, малюче, — сказав я, — поводься тихо, будь гарним хлопчиком. Я не зроблю тобі боляче. Я тільки з годинку-другу покористуюся твоїм авто. Але якщо захочеш зі мною жартувати або, чого доброго, розтулиш пельку — клянусь усіма святими, я зверну тобі шию. Тієї ж миті. Savez? [36] Зрозумів? (фр.)

Вечірня поїздка на гарній швидкості — саме задоволення. Ми промчали вісім миль униз по долині, минувши два-три села, і попутно я помітив кількох чоловіків вельми дивного вигляду, які бездіяльно прогулювалися вздовж узбіч. Це були агенти-шпигуни, які, опинись я перед ними в іншому одязі або компанії, вели б себе зовсім інакше. Але тепер вони просто проводжали нас байдужими поглядами. Один торкнувся кепі на знак вітання, і я люб’язно відповів тим же.

З настанням темряви я звернув у одну з бічних долин, що, як я запам’ятав, вивчаючи карту, вела до найбезлюднішої частини горбистої гряди. Позаду залишилися села, ферми і навіть рідкісні придорожні хижі. Незабаром ми опинилися посеред пустища. Темрява вже стирала останні відблиски заходу на дзеркалах болотистих заплав. Я люб’язно розгорнув автомобіль і повернув містеру Джоплі ключ від замка запалювання і його речі.

— Красно дякую, — сказав я. — Від тебе більше користі, ніж я гадав. А тепер забирайся геть. Біжи за поліцією!

Сидячи на схилі пагорба і стежачи за тим, як удалині зникають задні габаритні вогні машини, я сумно розмірковував про безліч скоєних мною злодіянь. Усупереч загальній думці, я не міг бути вбивцею, зате став безчесним брехуном, безсовісним самозванцем і грабіжником з великої дороги з вираженою пристрастю до дорогих і комфортабельних автомобілів.

Цю ніч я провів, сидячи на виступі пагорба під захистом велетенського валуна. Верес тут був особливо довгим і м’яким. Холод пронизував до кісток, оскільки я не мав ні плаща, ні жилета — вони залишилися на зберіганні у містера Тернбулла. Туди ж вирушили записник Скаддера, годинник і, що гірше за все, мої люлька і кисет. При мені залишилися тільки гроші, зашиті в пояс, і з півфунта імбирного печива в кишенях брюк.

Я повечеряв половиною запасів печива і, зарившись у верес, спробував хоч якось зігрітися. Мій настрій трохи покращився — мені починала подобатися ця божевільна гра в хованки. Досі мені фантастично щастило. Молочник, начитаний трактирник, сер Гаррі, дорожній робочий і бовдур Мармі — кожен із них був незаслуженою удачею. Так чи інакше, але перший успіх додав мені впевненості в тому, що я зможу вистояти і довести справу до кінця.

Моїм головним лихом був жорстокий голод. Коли в Сіті накладає на себе руки який-небудь бідолаха і з цього приводу починається слідство, газети насамперед повідомляють, що покійний був «нормальної комплекції», маючи на увазі, що зовсім не голод довів його до відчаю. Пам’ятаю, тієї ночі я подумав, що коли я зверну собі шию або втоплюся в якомусь тутешньому болоті, мою комплекцію ніхто не назве «нормальною». Я лежав і терзав себе — оскільки імбирне печиво лише посилювало відчуття сисної порожнечі в шлунку — спогадами про їжу, якою я так легковажно нехтував у Лондоні. Хрусткі ковбаски Паддока, ароматні скибки бекону і віртуозно приготовані яйця в мішечок — як часто я гордовито вернув від них носа! Моя душа трепетно рушила до фірмових котлет і чудової шинки, які залишилися на столі після вечері у сера Гаррі. Мої думки крутилися навколо всіх видів їстівного, поки, нарешті, не зосередилися на біфштексі з квартою гіркого елю на перше і тушкованому кролику по-валлійськи на друге — їх подавали в одному знайомому мені ресторанчику. Я так і заснув у безнадійній тузі за цими ласощами.