Олександр Авдєєнко - Над Тисою

Після проходження загального курсу Грончака почали спеціалізувати в залізничній справі з врахуванням гірського рельєфу. А через деякий час йому прямо сказали, що його буде послано на Закарпаття.

Закінчивши школу, Карел Грончак одержав гроші і документи на ім'я Тарути, паровозного слюсаря за професією. На початку березня його посадили в машину і відвезли на військовий аеродром, звідки Грончак зробив останній політ у своєму житті.

Прикінцеві слова своєї сповіді Грончак вимовив тремтячим голосом, і в його очах заблищали сльози, але він одразу ж витер очі рукавом свитки, посміхнувся:

— Не думайте, пане майор, що це для вас: Москва сльозам не вірить.

Зубавін записував усе, що казав Карел Грончак: і те, в що вірив, і те, в чому сумнівався, і те, що було явною неправдою. Пізніше, залишившись на самоті, він ретельно розбереться в зізнаннях, відбере потрібне, відкине зайве.

Зубавін суворо додержував правила, обов'язкового для всякого слідства. Допитуючи ворога, він не йняв віри його словам, хоч вони і здавались на перший погляд цілком щирими. Але він однак і не дивувався на зізнання арештованого, як на явно неправдиві, розраховані на те, щоб ввести слідство в оману. Найщиріші зізнання він перевіряв об'єктивними даними, незаперечними фактами. Так збирався зробити і в цьому випадку: не раз перевірити в міру можливості все, що викладав Грончак. А поки що Зубавін розставляв більш або менш помітні віхи на складному шляху слідчого процесу, не заважаючи Грончакові виявляти систему свого захисту, її сильні і вразливі місця. Це була розвідка боєм. Труднощі її полягали в тому, що ворог робив вигляд, ніби не чинить ніякого опору, з усієї сили намагається удати з себе покірну вівцю, людину, що цілком розкаюється. Чим усе це викликане? Чи самим лише страхом перед відплатою і надією хоч якоюсь мірою полегшити суворість покарання? А чи не приховується за. всім цим тонкий замір? Чи не прикидається бувалий вовк пташкою невеликого польоту? Не виключений і цілком протилежний варіант. Грончак зрозумів антилюдську суть своїх хазяїв, зненавидів їх і не захотів бути знаряддям у їхніх руках.

Жодне з цих питань Зубавін ще не розв'язав для себе. Багато зусиль і часу, відчував він, буде витрачено на те, щоб добратися до істини.

— Куди вас націлили? — продовжував Зубавін. — На які об'єкти?

Карел Грончак докладно перерахував усе, що повинен був висадити в повітря, шо тимчасово вивести з ладу, що підготувати до диверсії.

— Чи це не дуже велике завдання для однієї людини? — спитав Зубавін.

— Я повинен був діяти не сам, — відповів парашутист.

— Ви занадто скромні, Грончак, — усміхнувся Зубавін. — Розповідайте, хто ж ваші помічники?

— Ні, ні, що ви, пане майор, я помічник! Запевняю.

Двері кабінету розчинились, і Зубавін побачив на порозі високу, плечисту постать Громади, начальника військ прикордонного округу. Золота Зірка Героя Радянського Союзу блищала на широких грудях, а на погонах — великі генеральські зірки.

— Втручаюся без всяких церемоній, тому що кровно зацікавлений познайомитися з цим добродієм. — Генерал Громада кивнув сивіючою головою в бік парашутиста. — Той самий, що впав з неба?

— Він, товаришу генерал.

Громада мигцем глянув на парашутиста, швидко, не по літах легко підійшов-до майора, що підвівся, енергійно і по-дружньому потиснув йому руку.

Зубавін давно знав генерала Громаду. Незадовго до війни, тоді ще рядовий прикордонник, Зубавін почав службу на Далекому Сході, в загоні, начальником якого був Громада. Перша подяка за першого затриманого порушника була одержана ним від Громади. Він же, генерал Громада, присвоював Зубавіну звання сержанта. Ставши молодшим офіцером, працюючи в штабі загону, Зубавін день у день навчався в генерала Громади складного і важкого мистецтва боротьби з порушниками. Потім війна, навчання в академії і, нарешті, самостійна робота в Яворі.

— Ну, що цікавого він розповідає? — Громада ще раз, тепер уважно, подивився на Карела Грончака, який схопився зі свого стільця, ставши струнко. — Сідайте!

Грончак сів.

Зубавін простягнув генералові дрібно списані аркуші. Громада дістав окуляри в роговій оправі, мовчки прочитав показання парашутиста. Деякі сторінки перечитав двічі.

— Продовжимо нашу роботу, — сказав генерал, знімаючи окуляри і обертаючись до Грончака. — Літак, який доставив вас сюди, був одномісний?

— Ні, що ви, пане генерал! Багатомісний. Транспортний. Дуглас останньої моделі.