Олександр Авдєєнко - Над Тисою

Го Ше-ду потис руку Олексі і пішов до свого вагона.

Капітан-прикордонник вручив бригаді закордонні паспорти, головний кондуктор дав свисток. Олекса обережно зрушив легкий поїзд з місця і, не поспішаючи, на найменшій парі, повів його на південний захід, до радянсько-чехословацького кордону.

Тисячний натовп яворян загув, замахав руками, капелюхами, кашкетами, хусточками.

Делегати конгресу, стоячи біля відкритих вікон, відповідали на привітання яворян.

Олекса додав пари. Поїзд набрав повну швидкість і вирвався за станційні стрілки, м'яко постукуючи по рейках, покотився по рівнині.

Кам'яниця, широка, в пологих берегах, зовсім уже не схожа на гірську річку, бігла поруч, справа. На її рівній поверхні лежали сині, з вкрапленими блискітками срібла, тіні передвечірнього неба. Попереду, куди мчав поїзд і куди несла свої обважнілі води Кам'яниця, палало темно-червоне море заходу сонця. Звідти, з цього сонячного моря, раптом виникла прикордонна арка, повита зеленню і червоною стрічкою. На стрічці було написано по-російськи і по-чеськи: «У наш вік всі шляхи ведуть до комунізму». За прикордонною аркою вишикувались сотні словацьких дівчат у білих платтях, без капелюшків і хусток, з букетами квітів, піднятими над головами. Ще далі виднілася й перша чехословацька станція, що мала добре примітну покрівлю з білої і чорної шашки.

Олекса пересунув регулятор на малий клапан. Поїзд минув зелено-малинові прикордонні стовпи і тихо пішов по чехословацькій землі, вздовж живої, квітучої огорожі; гарні привітні дівчата щільними шеренгами стояли обабіч залізниці, на зеленому тлі неозорих ланів озимини, під вечірнім небом.

Олекса відповів на привітання дівчат з такою сердечною радістю, начебто тільки він і його бригада були єдиною причиною цього чудесного свята братерства.

Письменник Олександр Остапович Авдєєнко народився у 1908 році в Донбасі у великій робітничій сім'ї, його батько, брати і сестри багато років працювали в гарячих цехах Макіївського металургійного заводу. В роки першої світової війни, роки розрухи і голоду велика, дружна сім'я розпалась, і хлопчик зазнав тяжкої долі; він жив, де доводилось, — під чужою покрівлею, під відкритим небом, часто без шматка хліба. Так минули його дитинство і юність, описані потім в одній з його книжок.

Юність письменника трудова. Він добував вугілля на шахтах Донбасу, працював на прокатному стані металургійного заводу, в багатотиражках шахти і заводу, брав участь у будівництві Магнітогорська. У двадцять два роки, будучи паровозним машиністом, О. О. Авдєєнко написав першу свою книжку «Я люблю» — багато де в чому автобіографічну повість про своє дитинство, про долю дореволюційних шахтарів і металістів, про щасливу юність радянських робітників, творців першої п'ятирічки, будівників Магнітогорська — столиці радянської чорної металургії. Ця книжка неодноразово перевидавалась у Радянському Союзі, а також в багатьох європейських країнах, у Китаї, Японії і в Америці.

У другій половині тридцятих років О. О. Авдєєнко опублікував другу свою книжку «Доля» — роман про людей, що побудували Магнітогорськ. В наступні роки ним написані романи і повісті («Велика сім'я», «Щоденник мого друга», «Труд»), оповідання, п'єси, кіносценарії.

В роки Великої Вітчизняної війни О. О. Авдєєнко був кореспондентом армійської і фронтової преси, газети «Красная звезда». Нагороджений орденами і медалями.

Частина перша. Прикордонники. Переклад М. Видиш

Частина друга. Гірська весна. Переклад Є. Прищепи

Бочкори— постоли.

Полковник Бенджамін Паркер— керівник американського розвідцентра в Закарпатті у 1919 році.

Легінь— парубок.

Сюрте Женераль— французька розвідка.

Маржина— скотина.

Служба безпеки— спеціальний відділ, який таємно контролює діяльність співробітників розвідки.

Руховики— залізничники, працівники служби руху.

Головний — головний кондуктор.