Володимир Богомолов - У серпні сорок четвертого...

Оперативне кільце довкола Шиловицького лісу щойно замкнулося. Сім тисяч чоловік на трьохстах автомашинах з раціями і службово-пошуковими собаками, саперами і міношукачами уже кружляли в гігантській каруселі навколо Шиловицького масиву, чекаючи команди розпочати операцію, з таким трудом і ретельністю підготовлену Поляковим і тепер зовсім непотрібну…

Її треба було відмінити, спинити — ще можна було встигнути.

— Старшина! — Альохін повів головою, шукаючи поглядом і не бачачи, не знаходячи радиста. — Терміново передайте першому… відкритим текстом… — через силу вимовляв він. — «Гребінця не треба!.. Бабуся приїхала!.. Допомоги не потребуємо…» Повторюйте безперервно… — впустивши руку з набухлим тампоном і схиляючи голову, мовив він. — Бабуся…

— Повторюй до нескінченності! — підхоплюючи за підборіддя голову Альохіна і другою рукою проворно розстібаючи комір його закривавленої гімнастерки, владно наказав старшині Таманцев. — «Бабуся приїхала! Гребінця не треба! Допомоги не потребуємо!..» В темпі!.. Дублюй на запасці!.. Бігом!!! Натискуй!..

Обережно відсунувши чуприну, він насамперед переконався, що хоч кров сочилася й далі, голова в Альохіна була не проламана, а лише розбита, і, рвонувши зубами нитку, розкрив індивідуальний пакет.

— Нічого страшного!.. — прикладаючи до рани свіжий тампон, збуджено казав Таманцев. — Пашо, ти — геній!.. Ми їх узяли!!! — викрикнув він. І, вимазуючись у кров, кілька разів звучно поцілував в обличчя Альохіна. — Ти їх розкрив!.. Ги прокачав Міщенка!.. Пашуню, ти навіть не уявляєш, який ги геній!..

Старшина-радист уже зник у кущах, за якими був його передавач. У тексті, що сказав йому Альохін, Таманцев помітив неточність: їм, безумовно, потрібна допомога. І замість останньої фрази треба було передати: «Маємо два місця холодного вантажу і тяжкохворого», — щоб з узлісся прибули пошуковці винести трупи і негайно прислали лікаря для Альохіна: Та це можна було передати і через хвилини, і Таманцев нічого не змінював. Він не сумнівався, що Паша так сказав зумисне, щоб одразу, першим же повідомленням зняти з Ем Фе, генерала і ще з дуже багатьох у Ліді та в Москві неймовірне напруження останньої доби.

Обернувшись, Таманцев швидко оглянув обох захоплених агентів; вони лежали спинами один до одного, мовчки, не рухаючись, як і треба було, причому амбал опритомнів і кволо ворушив головою. Блінов з пістолетом у руці, як і слід, стояв напоготові кроків за п'ять від них.

«Тікі-так!.. Хоч як хворіла, а померла!» Таманцев уже подумав собі, що з «Німаном», по суті, покінчено, причому радист неушкоджений і, без сумніву, придатний для функельшпіля, зліплений живим і другий агент, і рація захоплена, до того ж є реальна можливість узяти й Матильду, котрий, як пояснив уранці Альохін, особливо непокоїв Ставку.

У нього промайнула думка, що через якісь хвилини передавачі великої потужності продублюють найбажаніше цієї доби не лише для військової контррозвідки повідомлення про приїзд «бабусі», і тоді про те, що спіймано розшукуваних, стане відомо не тільки в Ліді, а й у Москві.

Він уявив собі по-дитячому зраділе обличчя Ем Фе і як той — якщо не бог, то, без сумніву, його заступник з розшуку! — від хвилювання гаркавлячи дужче, ніж звичайно, скаже, розводячи руками: «Ну, б'гатці… немає слів!..» І, безсилий далі стримуватися від емоцій, що розпирали його, він, уже розкривши зубами другий індивідуальний пакет і притискуючи бинтом тампон на голові Альохіна, надривним голосом несамовито закричав:

— Ба-бу-ся!.. Бабуня приїхала!!!

1973 р.

Тут і далі грифи, що вказують на ступінь секретності документів, резолюції службових осіб та службові помітки (час відправлення, хто передав та інші), а також номери документів випускаються.

В документах (і в тексті роману) змінені прізвища кількох генералів і старших офіцерів, справжня назва кількох військових з’єднань і частин, а також назви п’яти невеликих населених пунктів.

« Смерш » (скорочення від «Смерть шпигунам») — назва радянської воєнної контррозвідки в 1943–1945 роках. Повна назва: контррозвідка «Смерш» НКО СРСР. Органи «Смерш» підпорядковувались безпосередньо Верховному Головнокомандуючому, наркому оборони Й.В. Сталіну.

АК (Армія Крайова) — підпільна збройна організація польського емігрантського уряду в Лондоні, що діяла на території Польщі, південної Литви і західних областей України та Білорусії. У 1944–1945 роках, виконуючи наказ лондонського центру, багато загонів АК провадили підривну діяльність у тилах радянських військ: убивали бійців та офіцерів Червоної Армії, а також радянських працівників, займалися шпигунством, здійснювали диверсії, грабували мирне населення. Нерідко аківці були обмундировані у форму військовослужбовців Червоної Армії.