Володимир Богомолов - У серпні сорок четвертого...

Здесь есть возможность читать онлайн «Володимир Богомолов - У серпні сорок четвертого...» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1977, Издательство: «Молодь», Жанр: Шпионский детектив, prose_military, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

У серпні сорок четвертого...: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «У серпні сорок четвертого...»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У створеному на фактичному матеріалі романі автор розповів про патріотизм, про духовну стійкість радянських людей, які не шкодували свого життя в боях за Батьківщину.
Рельєфно і психологічно точно змальовано в творі образи фронтових контррозвідників, глибоко показано їхню складну й мужню щоденну працю.

У серпні сорок четвертого... — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «У серпні сорок четвертого...», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Навіть у такому стані його найбільше турбував «момент істини», і Таманцев чудово це розумів.

Не гаючи марно й секунди, Таманцев у темпі робив усе необхідне, що завершувало силове затримання. Витягши мотузки, він намертво приторочив кисть правої неушкодженої руки амбала до щиколотки його лівої, підігнутої до сідниці ноги. Підведеного Бліновим і старшиною «лейтенанта» він вмить поклав обличчям униз, задравши на спині гімнастерку, всунув йому за відтягнутий пояс ніж і, рвонувши на себе, розтяв ззаду штани разом із трусами трохи навскоси до самого коліна. Таку саму процедуру наступної миті він проробив і з амбалом, потім поклав їх обох, як і годиться, спинами один до одного — «лейтенанта» так, щоб у нього перед очима були помічник коменданта і речові мішки, а амбала на здоровий бік, потилицею до місця засідки, і, показуючи на нього Блінову і старшині, скомандував:

— Перев'яжіть йому плече і ногу! Двома пакетами! Решту давайте сюди! Швидко!

Все, що в ці хвилини робив Таманцев, він виконував уже за три з гаком роки війни незчисленну кількість разів. Кожен його рух і в «розхитуванні маятника», і в силовому затриманні був відпрацьований не лише бойовою практикою, а й регулярним тренуванням — з моменту появи з кущів він без перебільшення діяв з чіткістю і швидкістю автомата. Блінов і старшина-радист — обидва вони старалися і тепер кинулися виконувати його наказ — порівняно з ним рухалися, природно, повільніше і своєю невмілістю і, як йому здавалось, неповороткістю дратували його.

Впоравши захоплених агентів, Таманцев ухопив забризканий кров'ю речовий мішок, перерізав ножем шворку, що стягувала верх, і крикнув Альохіну:

— Товаришу капітан, давайте перев'яжу!

— Встигнеться!.. — суворо мовив Альохін. — Займайся своїм!

Він тримався, напружуючись з усіх сил, і був певен, що як тільки почнуть його перев'язувати чи навіть просто заберуть намоклий тампон від рани і поллється кров, — в кожному випадку він одразу ж утратить свідомість. А до отримання «моменту істини», до осмислення і винесення ним як старшим групи відповідного рішення він просто не мав права непритомніти.

— Поглянь, що з ними! — наказав він Таманцеву, намагаючись роздивитися на помічника коменданта і бритоголового «капітана», які лежали за кілька метрів від нього.

З помічником коменданта все було ясно: він лежав горілиць, і ще раніше, тільки підбігши сюди, Таманцев побачив його втуплені в одну точку, прямо на сонце, осклілі очі.

Не випускаючи з рук речового мішка, Таманцев підскочив до бритоголового і, помітивши в нього за вухом малесеньку ранку, вхопив його за плече, повернув і, побачивши замість правого ока зяючу вихідну дірку, з якої на траву витікала чорна кров, скинув головою.

— Холодні… Обидва… — опустивши плече «капітана», сказав він впівголоса, приклавши при цьому долоню до рота і повернувшись спиною до «лейтенанта» (щоб той не почув), і подивився на Блінова.

— Як же це? — мовив Альохін.

Присівши навпочіпки, Блінов квапливо бинтував ногу амбалу. Він почув слова Таманцева і все зрозумів.

«Це я!.. Я його вбив!.. Що ж я накоїв!..» — з жахом подумав Андрій, жар ударив йому в голову, сторопілий, — а стріляв же в плече! — він похитнувся і, втративши рівновагу, недоречно впав.

— Що з вами? — здивовано спитав старшина.

— Ось вона!!! Телефункен! — наче крізь сон, почув Альохін радісні вигуки і, вже підводячись, побачив у руках у Таманцева иитипіутий з речового мішка радіопередавач, що поблискував нікелем та ебонітом.

— Подивися на поперек… — казав Альохін, кривлячись від крику Таманцева. — Подивись на поперек капітана…

Поклавши рацію на речовий мішок, Таманцев розрізав ножем штани на спині в бритоголового, відвернув краї в боки і, глянувши, сповістив:

— На попереку… вправо від хребта два круглих шрамики… Ніби як під фурункулів.

— Женю, це Міщенко… — сказав Альохін. — Запам'ятайте, це Міщенко…

Таманцева важко було чимось здивувати, та якісь секунди він дивився, гарячково осмислюючи, і не вірив. Згадавши орієнтування і особливі прикмети, він швидко перевернув «капітана» на спину, з силою розтиснув йому щелепи, зазирнув у глибину рота, побачив на верхній коротенький металевий місток, помацав навіщось його пальцем і, витираючи руку об халяву свого чобота, підтвердив:

— Міщенко…

Малий поклав Міщенка! Фантастика! Малотямущий стажер поклав на місці легендарного Міщенка, якого за двадцять років понад п'ятдесят разів перекидали на радянську територію, якого два десятиліття ловили на Далекому Сході і західних кордонах, ловили на всіх фронтах, але навіть під час надзвичайного розшуку не змогли зловити. Повалив одним пострілом, звичайно, аніскільки того не бажаючи. І тепер страшенно переживає. Хоча йому нічого не буде — та Ем Фе пальцем його зачепити нікому не дасть! І не тому, що він стажер, і не тому, що генерал сказав: взяти живим хоч одного, а взяли двох. Просто особливий випадок. Формально це навіть його обов'язок. Убити оголошеного поза законом — право й обов'язок кожної радянської людини. Можна було б його підбадьорити, пояснити, та нічого, нехай трохи помучиться. Нехай відчує, що ліпити треба теплими, а вбити — кожен дурень гараздий. Це тобі не на передовій і не в сорок першому році!

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «У серпні сорок четвертого...»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «У серпні сорок четвертого...» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «У серпні сорок четвертого...»

Обсуждение, отзывы о книге «У серпні сорок четвертого...» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x