Отже, Шалго ще раз пересвідчився у своїй помилці. Що ж, нічого не вдієш: людині притаманно помилятися. Підслуховування вони з Лізою продовжували, але все було марно. Вірніше, немарно, бо плівки щоразу стверджували чесні наміри Губера. Проте в душі Шалго зберігав іскорку підозри. Якось він сказав Лізі:
— Хіба він дурний видавати себе? Мабуть, знає про мікрофон і подумки підсміюється над нами.
— З тобою просто неможливо говорити, любий!
— Ну й не говори. Я повірю йому лише тоді, коли він «підкине» нам хоч одного живого агента. А доти з якої речі я маю йому вірити? Тільки тому, що так виглядає гуманніше?
Коли Губер заявив, що готовий назвати прізвища агентів Меннела і взамін цього попросив дипломатичний паспорт для виїзду з країни, Ліза з переможною посмішкою глянула на Шалго, ніби промовляючи очима: ось, любий, і збулась твоя мрія.
Шалго не знайшовся, що сказати з цього приводу. Кара був радий, а товстуна гризло розчарування. «Грім би побив мою сиву голову! І чому це мене завжди допікають сумніви? Чого так важко примиритися зі своєю поразкою? Власне, що я знаходжу підозрілого у поведінці Губера?» Сидячи в машині поруч з Карою, він спробував проаналізувати свої сумніви. Наприклад, Губер твердить, що десь у тридцять восьмому році вивчив угорську мову. За один рік? Неймовірно! Якби, скажімо, у розмові Губер пояснив це тим, що в нього змалку хист до вивчення мов, що угорську мову просто любить, систематично читає по-угорськи, намагається скористатися будь-якою нагодою, щоб порозмовляти з угорцями-емігрантами. Такі пояснення ще більш-менш вірогідні. Але він повірить у те тільки в тому разі, якщо почує таке з вуст самого Губера. Далі: навіщо Губер ходив у Балатонфюреді на кладовище? Цікаво, як би він це пояснив? Припустімо, сказав би: «Так, може, це й дивацтво, але ж є люди, що колекціонують етикетки сірникових коробок або граються на старості літ у зіпсований телефон, а я люблю читати написи на надгробних плитах. Це моя манера знайомств з кожним новим містом або селом, де я буваю». Але чому він у такому разі не був на кладовищі в Еміді? А й справді, чому він не був там? Адже весь день нудився! Далі… Однак дальший хід думок перервав Кара, зупинивши машину перед готелем. Та з машини не вийшов.
— Вибач, друже, я поспішаю назад. Сподіваюся, шеф погодиться задовольнити умову Губера.
— А чому б ні? — відповів Шалго. — Якщо Губер нас не обдурює, то це буде не така вже й погана справа. Навпаки, одна з найкращих у нашій практиці за останні роки.
Кара з підозрою скоса глянув на друга.
— Ти ще й досі не віриш йому?
— Не вірю, — щиро зізнався Шалго. — І не знаю, що зі мною діється; ніяк не можу повірити йому. Мабуть, старію. Химерне відчуття, Ерне. Я, що завжди вірив тільки фактам, тепер, всупереч фактам, прислухаюсь до інстинкту. Знаю, це безглуздо, і все ж таки… Ось, наприклад, зараз мені вже здається підозрілим, чому він попросив квиток саме на літак і саме на Кубу.
— Боїться помсти Брауна.
— Це мені зрозуміло. На його місці я теж боявся б цього. Але що він робитиме там, на Кубі?
— Цього я вже не знаю. До речі, запитай в нього самого. Наскільки мені відомо, літак цього рейсу робить посадку в Празі, в Канаді чи ще десь. Губер може зійти і там.
— Отже, в такому разі виходить, що він не боїться Брауна.
— Послухай, Шалго: не ускладнюймо справи. Ось одержимо прізвища агентів, вивчимо їх, потім побачимо. Адже не він убив Меннела, тож хай собі їде з богом. Врешті-решт, то його справа, куди він утече від браунів. О, мало не забув: панові Салаї треба б добре дати під зад. Ось дешифровка тієї листівки, в якій його вітали з днем народження. — Він вийняв з внутрішньої кишені піджака той самий папірець, на якому Шалго тоді записав текст листівки. — Читай, дуже проста шифровка. Зустріч призначено в Емеді. Тепер зрозуміло, чому на датованій сімнадцятим числом листівці стоїть поштовий штемпель за п'ятнадцяте число. Між цифрами п'ятнадцять і сімнадцять різниця два. Якщо цю двійку додати до сімнадцяти, буде дев'ятнадцять. Тобто автор листівки чекав нашого друга Салаї в Емеді дев'ятнадцятого липня. А з цього випливає, що Меннел не хотів один зустрічатися з Гейзою Салаї, там була присутня і третя особа. Можливо, це була Сільвія. Правда, не виключено, що Сільвія — це псевдонім Меннела. Потім з'ясується.
— Так, — промовив Шалго. — Можливо, й так…
— Цікаво, що на це відповість Салаї? — роздумливо проказав Кара. — Подзвони Балінту і Фелмері, нехай допитають Салаї про Сільвію.
Читать дальше