Андраш Беркеші - Агент №13

— Яку угоду? — підозріливо запитав Сюч.

— Якусь таку, щоб вона допомогла б вам повернути диплом лікаря.

— А чим я можу вам віддячити? Годі, облиште, пане. Я залишусь при ґудзиках. Люблю працювати, й мені подобається мій новий фах.

— Вам видніше. — Він рушив до виходу. — Полковник Кара просить, щоб ви поки що не виїжджали з готелю.

— Нас узято під арешт?

— Що ви! Це тільки прохання. Полковник хоче з'ясувати родинні зв'язки вашої подруги з Меннелом. Ото й усе.

— Але ж ви щойно все з'ясували, — нагадав Сюч.

— Я, а не полковник Кара. Слідство веде він. Ідеться всього-на-всього про кілька днів. Гадаю, ви ще не набридли одне одному. Крім того, за номер у готелі розрахуємось ми. — Шалго взявся за ручку дверей. — Скажіть, Беато, чи є у вас дача десь на Балатоні?

— В Балатонсемеші, — відповіла. Потім непевно додала: — Вулиця Гуньяді, два. А збудували ми її ще до війни.

— Велике спасибі, панночко. Це мене дуже заспокоює. — Він уклонився і вийшов з кімнати.

У фойє його зустрів Фелмері. Зайшли разом до кафе, замовили чорну каву. Коли офіціант поставив на стіл Чашечки, старий попросив:

— Синку, віднеси в номер Сюча дві порції коньяку «Наполеон». За мій рахунок.

Коли офіціант пішов, Фелмері запитав старого:

— Є щось нове, дядьку Шалго?

— Та небагато. Ще треба одержати переконливі відповіді на деякі запитання.

— А саме?

— Чому в Торговій палаті й досі не знають про те, що фірма «Ганза» вже з січня місяця листується з нашою фірмою «Артекс»? А ще цікаво б дізнатися, чому Гейза Салаї відібрав у Беати листа від Меннела. Яке сьогодні число?

— Двадцять сьоме, неділя, — відповів Фелмері, подумавши, що непогано було б провести день з Ілонкою.

Через годину вони вже обговорювали з Карою справи. Поїздка на Балатон пішла на користь полковникові. Обличчя його вже не було таким блідим, навіть суворі глибокі зморшки на обличчі, здавалося, пом'якшали. Шалго ж, навпаки, мав стомлений, виснажений вигляд. Балінт цієї ночі добре виспався і почувався чудово та й настрій мав бадьорий. Він ще зранку переговорив телефоном з дружиною. Пообіцяв, якщо вдасться, заскочити на півгодини додому. Фелмері з удаваною байдужістю стежив за старшими колегами. В нього склалося враження, що цим досвідченим спеціалістам ще й досі багато неясного у справі вбивства Меннела.

Ліза пішла в селище: Шалго запросив усіх до себе на обід, тому треба було вчасно підготуватися, закупити продукти.

Кара, куривши, підвів підсумки слідства. Власне, з учорашнього дня зроблено чимало. Уже вимальовуються контури двох напрямків, які десь мусять перетинатися. Перша — це справа фірми «Ганза» або, інакше кажучи, діяльність західнонімецького розвідувального бюро в Угорщині. Меннел мав тут агентів і приїхав, щоб зустрітися з ними. Отже, їхнє завдання однозначне і ясне: розкрити шпигунську агентуру Меннела. На думку Кари, Губер міг би в цьому багато їм допомогти, хоч його ще не вдалося примусити бути цілком одвертим. Поведінку Губера можна зрозуміти, адже й те, що він сказав, має велике значення.

Друга лінія — пошуки скарбу, який заховав німецький офіцер. Завдання теж ясне: треба знайти угорську жінку з дочкою, які торік відпочивали в Італії, познайомилися з Меннелом. Уже відомо, що сім'я Кюрті торік була в Італії. Інформація Губера в загальних рисах стверджує це: адже Беата Кюрті була коханкою Меннела.

— Неймовірно, щоб Меннел знайшов ще одну угорську родину точнісінько такого складу, — зауважив Балінт. — Товаришу полковник, всі дані співпадають! Удова, її донька, коханка Меннела, та й наречений… Крім того, є й найновіші повідомлення дядечка Шалго про те, що вони листувалися. І дача у Балатонсемеші. На вашому місці я без будь-якого вагання заарештував би їх!

Кара уважно слухав, крадькома стежачи за Фелмері, який зосереджено грався ниточкою — спритно в'язав на ній вузлики.

— А що вчинили б ви, товаришу лейтенант? — раптом запитав він. — Дов'яжіть спокійно оцей вузлик, а ми почекаємо…

Фелмері, знітившись, кинув ниточку в попільницю. Прикро стало від зауваження полковника: хоч він добре слухав, якщо шеф бажає, може слово в слово все повторити.

— Власне, можна й заарештувати. Але я б цього не робив. У пас немає незаперечних доказів. Усе, що дівчина розповіла дядечкові Шалго, ймовірно і його можна довести. Я маю на увазі ґудзики…

— То що б ви робили?

— Я б оглянув дачу в Балатонсемеші. Установив би, чи проживала там мадам Кюрті під час війни й чи дійсно був у неї коханець-німець. Можливо, зробив би й обшук з допомогою апаратури.