Андраш Беркеші - Агент №13

— Годі! — вибухнув Сюч. — Мені набридло ваше базікання! Геть звідси! — Він погрозливо встав, але Шалго навіть не поворухнувся, навпаки, спокійно продовжив свою думку:

— Якщо я зараз піду, то через п'ять хвилин тут будуть полковник Ерне Кара і майор Міклош Балінт. Вони задаватимуть вам набагато скрутніші запитання. Бачите, я навіть не спитав, чому панночка Беата Кюрті, наречена Гейзи Салаї, живе разом з Тібором Сючем в одному номері. А вони обов'язково спитають. А може, ще й викличуть сюди з Фюреда пана інженера Салаї…

Вії дівчини тремтіли. Вона з ненавистю глянула на старого:

— Вирішили шантажувати нас?

— Що ви, що ви, моя дорога! Я вже сказав вам, що мене цікавить. Звідки ви знаєте Віктора Меннела і чого вам від нього треба було?

— Я з вами не бажаю розмовляти, — відрубала з презирством дівчина. — Знаєте, хто ви? Підлий провокатор! Зрозуміло?

Сюч обійняв дівчину, яка нервово сіпалась. Він зрозумів: Шалго — значно небезпечніша людина, ніж це здалося на перший погляд. Його спокій і впевненість не удавані, за ними відчувається сила..

— Спокійно, Беато, — сказав він. — Спокійно. Не втрачай голову.

Та все було марно. Нерви підводили дівчину.

— Видаєте себе за менеджера Меннела! Хіба це чесна гра?

Шалго засміявся:

— Ви не позбавлені почуття гумору, дівчино! Я видавав себе за менеджера Меннела, але ж ви ще раніше видали себе за його сестру. Ми квити, мила моя.

— Що вам про мене відомо? — запитав Сюч і з такою силою стис дівчині руку, що та аж застогнала. — Ну, кажіть, що ви про мене знаєте?

— Небагато. В п'ятдесят другому році закінчили медичний інститут, з відзнакою. Перед вами відкривалось велике майбутнє. Навіть ваші суперники визнавали ваш талант. Восени п'ятдесят п'ятого закохалися в дівчину а третього класу гімназії. Її звали Пірошка Гаморі. Досі все сходиться, чи не так?

— Тик, — ствердив Сюч, і на мить у його свідомості промайнули спогади. Погляд його затьмарився, вираз обличчя ніби пом'якшав. — Інформації ви одержали з Будапешта?

— З Токіо, — глузливо посміхнувся Шалго. — Продовжувати?

— Немає потреби. — Сюч відчайдушно дивився поперед себе і думав: «Здається, оця людина знає про мене все». Він усе думав про Пірошку Гаморі й ніяк не міг звільнитися від прикрих спогадів.

— Ту дівчину ви кохали? — спитав Шалго.

— Я хотів з нею одружитися, — відповів молодий чоловік, блукаючи поглядом по візерунках ковдри. — Ви можете мені не вірити. Суддя теж не повірив. Але це правда.

Коли я повернувся з Куби, Пірошка була вагітна, на п'ятому місяці.

— І довго ви були на Кубі? — запитав Шалго.

— Чотири місяці, — глухо відповів Сюч, і в пам'яті його попливли гіркі спогади минулого. Щоразу, згадуючи Пірошку або трагічні події того часу, він завжди запитував себе: а що він міг вчинити? В такі хвилини він ніби заново переживав ті часи, вони мов оживали, боляче краячи серце. Навчений гірким досвідом, сповнений новими враженнями, він повертався тоді додому все-таки в хорошому настрої. Здавалося, що літак летить надто повільно, хотілось якомога скоріше бути у Будапешті, бо за ті чотири місяці він страшенно знудьгувався за Пірошкою.

Не встиг навіть розпакувати чемодани й помитися з дороги, як прибігла Пірошка. Засліплений радістю зустрічі, він тільки згодом помітив, як вона змінилась. Погляд у неї був зляканий, очі розгублено метушилися, вродливе обличчя змарніло, зблякла і пошерхла ніжна бархатиста шкіра. «Я вагітна», — ледве чутно прошепотіла вона і заридала. Це вразило його, наче громом. Почав мимоволі підраховувати час. Чотири місяці… Але ж, якщо Пірошка не помиляється, вже пізно вдаватися до будь-чого. «Ти певна в цьому?» — запитав у неї. «Так, це точно». — «Певна чи тільки так гадаєш?» Пірошка ридала, аж плечі в неї здригалися. Крізь плач проривалися слова докору: «Ти мене заспокоював, казав, що будеш обережним… що можу бути спокійною… От тобі й спокій. Коли батько дізнається, він уб'є мене… Просто приб'є»… — «Роздягайся!» — наказав тоді він рішуче і провів дівчину в ординаторську. Довго мив руки, мабуть, хвилин з двадцять. І тим часом у голові роїлися думки. Він знав, що її батько Янош Гаморі — жорстокий і грубий чоловік, до фанатизму вірує в бога. Якби його воля, постриг би Пірошку в монашки. Та й дружина не краща за нього. Від самого ранку щодня годинами простоює на колінах у церкві, ще й свою нещасну дочку примушує стояти навколішки на холодному камені. Та й брат її теж віруючий… Дівчина, затуливши руками обличчя, не хотіла чи не сміла глянути в його обличчя. Так, вона не помилилась. Була вже на п'ятому місяці вагітності. «Одягайся!» — наказав він і знову почав мити руки. В ті хвилини він мимоволі проклинав ту мить, коли познайомився з Пірошкою. Дурниці! Кохання ніколи не ходить стежками здорового глузду.