Андраш Беркеші - Агент №13

«Ще цього мені не вистачало», — подумав Сюч, міцно пригортаючи до себе дівчину.

— Ну заспокойся, люба! Що з тобою? — примовляв він, думаючи, які в Беати слабкі нерви.

— Гейза не міг його вбити, — схлипувала дівчина. — Це неможливо! Розумієш, неможливо!

«Боюсь, що можливо», — думав Сюч, пригадуючи свою недавню зустріч з молодим архітектором-будівельником. Сюч саме був тоді у майстерні, шліфував ґудзики і не помітив, коли відчинилися двері. Мотор у шість тисяч обертів на хвилину був ввімкнутий, за його шумом не почув кроків. Власне, відчув, що хтось іде, але подумав, що то його помічниця Панні. В захисних окулярах нічого не видно було з боків. Тільки ґудзик, затиснутий у кліщах, виблискував перед ним. Хтось доторкнувся до його ліктя. Сюч вимкнув мотор і озирнувся. Перед ним стояв Гейза Салаї. Подумки вилаяв Панні за те, що впустила інженера. Ледве стримав свій гнів. Підняв окуляри на лоб, запалив сигарету, але не пригостив чоловіка. Зволікав час, щоб зібратися з думками. Салаї був вищий, кремезніший за нього, але від надмірного вживання пива вже відпустив черевце. Сюч не боявся його: знав, що, в разі необхідності, якщо тільки Салаї не має при собі зброї і не нападе на нього зненацька, візьме над ним верх. Щоправда, йому вже тридцять дев'ять, а інженерові не більше двадцяти восьми. Та сили в Сюча ще вистачає…

— Слухайте-но, — почав Салаї хрипким, як у астматика, голосом. — Востаннє попереджаю: відчепіться від Беати! Коли ще раз побачу вас разом із нею, то зроблю з вас відбивну! Зрозуміло?

Годилося б дати раз в одутлу від пива пику інженера і викинути його на вулицю. Та Сюч цього не зробив: боявся скандалу. Почав, мов якийсь хлопчак, виправдовуватись перед ним, пояснювати, що Салаї неправильно врозумів їхні стосунки, адже в них просто давня дружба. Мовляв, у Беати складна, суперечлива вдача, вона капризна, в будь-яку мить у неї можуть виникнути найнесподіваніші ідеї, і через те їй потрібен друг з певним життєвим досвідом, щоб давати їй розумні й корисні поради, стримувати від дурниць…

— Годі базікати, майстре. Не вдавайте з себе батька Беати. Зрозуміло?! Кінчайте. Їй я теж сказав. Її шури-мури під час мандрівки в Італію я пробачив, але тут не дозволю робити з себе дурня!

Ці слова обурили його.

— Навіщо ж ви допустили, щоб той німець запаморочив їй голову? Адже ви теж були там! — Він нагло випустив дим просто в плескате обличчя Салаї. — А знаєте, чому ви тоді не протестували, поводились, як продажна шкура? Бо спокусилися на долари! Хіба не так? Вам припали до смаку дрібні подачки німця, запрошення в бар, дарові обіди. І пан інженер заплющив на все очі, не хотів бачити нічого, хоч і знав про стосунки між Беатою і Меннелом. Знаєте, хто ви після цього? Покидьок! Сказав би ще більше, та не дозволяє виховання. А тепер забирайтесь геть!..

Сюч ніжно гладив рудувате, шовковисте волосся дівчини. «Так, — думав він, — Салаї заслуговує на те, щоб я його добре відлупцював». Беата поступово заспокоїлась І заснула. Чоловік обережно прикрив її ковдрою і ліг сам.

Прокинувся він від того, що в двері хтось стукав. Протер очі, безтямно озирнувся. Сонце вже стояло високо.

Прокинулась і Беата, ліниво позіхнула.

— Хто там? — запитав Сюч і глянув на годинник. — Господи, вже пів на десяту!

У двері знов постукали. Сюч похапцем надягнув пляжний халат.

— Зараз, — гукнув він і глянув на дівчину. — Накинь на себе щось або йди до ванної!

Почекавши, поки вона вийде, відчинив двері. На порозі стояв Оскар Шалго. Обличчя в нього було змарніле, втомлене. Товсті щоки, лоб блищали від поту, сорочка була зовсім мокрою. Білі брюки зім'яті, пожмакані. Піджак він тримав під пахвою, наче якусь ганчірку.

— Їй-право, я вже гадав, що ви десь поїхали! — Він байдуже оглянув кімнату. — Страшенна спека надворі. А де Беата?

— Я тут, — відгукнулася дівчина і вийшла з ванної. — Добрий ранок!

— Цілую ручки. — Старий кивнув їй головою, відсторонив чоловіка й увійшов до кімнати. Він поводився так, ніби тут мешкав. Раптом помітив на столі коньяк. — Ого, гляньте на них, вони п'ють «Мартель»! — Товстун підніс пляшку ближче до очей. — Непоганий напій, але я більше полюбляю марку «Наполеон». Чи знайдеться тут ще одна чиста склянка, панночко? — Шалго бачив, як молоді перезирнулися, але вдав, ніби нічого не помітив.

Беата закусила губи. Хотілося чимось дошкулити старого, але Сюч стримав її:

— Принеси склянку, Беато!

Дівчина лише глибоко зітхнула і зникла за дверима ванної.