Андраш Беркеші - Агент №13

Лейтенант прикинувся, що не почув запитання Салаї.

— Коли ви зустрічалися з Меннелом востаннє?

Інженер уже зрозумів, що запитувати тут можуть тільки вони, а йому доведеться лише давати чіткі відповіді на питання слідчого. Не сподобалися йому і мовчазність старого, його пронизливий погляд, підозріло-глузлива посмішка. Все це й примушувало його напружено обмірковувати свою відповідь.

— Востаннє, кажете? — обмацував він своєю широкою долонею м'ясисте підборіддя. — Заждіть хвильку, зараз спробую пригадати. Коли ж це ми приїхали в Ліворно? Якщо не зраджує пам'ять, п'ятого або шостого червня, торік.

— З ким ви туди приїхали?

— Звісно, з нареченою та майбутньою тещею.

— Прізвище вашої нареченої?

— Беата Кюрті. Мати її — Петерне Кюрті. Доктор Петерне Кюрті.

«Трохи заспокоївся, — відзначив про себе Шалго. — Мабуть, із запитань лейтенанта зробив висновок, що ми про нього знаємо мало».

— А за яких обставин ви познайомилися з Меннелом? — вів далі Фелмері, запалюючи сигарету.

— Це трапилось ось як. Моя наречена з матір'ю пішли за продуктами. Справа в тому, що ми зупинилися в кемпінгу, і довелося задовольнятися самооблуговуванням: перед поїздкою нам обміняли всього по сімдесят доларів, а це небагато. Доводилось заощаджувати на харчуванні, щоб жінки змогли купити собі щось із одягу. Власне, ми жили на одних консервах, але часом хотілося поїсти чогось гарячого. Так от, після обіду того дня жінки поверталися з базару, а я порпався в моторі своєї машини. Щось барахлив двигун.

— Яка у вас машина?

— «Оппель-рекорд-67». Непогана модель.

— Отже, ваша наречена поверталася з базару, — перебив його Фелмері. — Продовжуйте.

— Так. По дорозі вона спіткнулася і пошкодила ногу. А тут Меннел саме проїжджав на машині, ото й підвіз їх додому. А ввечері запросив нас у ресторан.

«Ось тепер цей хлопчисько бреше спокійно, холоднокровно», — подумав старий і вже розсіяно слухав інженера, який заходився докладно описувати, що подавали в ресторані на вечерю. Дивно — спочатку не міг згадати випадкову зустріч із отим німцем з «готичною фігурою» та обличчям «у стилі барокко», а це вже пам'ятає навіть те, що подавали тоді на вечерю.

— Меннел розмовляв по-угорськи? — зненацька спитав Фелмері.

— Ні.

— Якою ж мовою ви розмовляли?

— Беата з матір'ю — по-німецькому, я по-французьки. Меннел досить поганенько володів французькою.

— Чому ви говорите про Меннела в минулому часі? — спитав Фелмері. — Хіба він тепер розмовляє по-французькому краще? Чи, може?.. — Лейтенант не закінчив, бо помітив, що його запитання збентежило Салаї.

— Власне, в чому справа? Чого вам треба від мене?

— Відповідайте на запитання, — спокійно повторив Фелмері. — Чому згадали прізвище Меннела в минулому часі?

— Тому, що востаннє зустрівся з ним минулого року.

— Після того чули щось про нього? Можливо, одержували від Меннела лист чи поштову картку? — наполягав Фелмері, обмірковуючи тим часом, коли перейти в наступ. Не без удоволення відзначив: присутність Шалго не бентежила його, навпаки, при ньому він почувався навіть упевненіше. Неначе практикант в автомобілі, коли поруч — інструктор. Хоч і припуститься помилки, інструктор натисне на педалі, загальмує і виправить. Судячи з посмішки старого, досі все йшло гаразд. Вони ще заздалегідь домовилися, що тільки запитуватимуть Салаї. Відповіді його просто прийматимуть до відома, а висновки робитимуть потім. Адже зі слів Салаї уже зрозуміло, що він намагається будь-що применшити значення своїх зв'язків з Меннелом. Певно, така його тактика має свої причини і підстави.

— Нічого я про Меннела не чув. Та й листів ніяких від нього не одержував.

— А ваша наречена? — з невинним виразом обличчя запитав лейтенант. — Чи, може, ваша майбутня теща?

— Не розумію, з якої речі Меннел мав би писати моїй нареченій? — з подивом глянув Салаї на лейтенанта. Шалго здалося, що в погляді інженера промайнуло занепокоєння. Запитання Фелмері явно стурбувало його. Старий схвально кивнув лейтенантові.

— З якої речі, кажете? — замислено повторив лейтенант. — Але ж відомі такі випадки, коли іноземці, що мали любовні зв'язки з угорськими жінками, згодом зав'язували з ними листування. Хоч би для того, приміром, щоб, приїхавши колись в Угорщину, не шукати нових знайомств…

Салаї наморщив лоба.

— Як накажете вас розуміти, пане лейтенант? — ображено промовив він.

— Здається, я висловився цілком зрозуміло. Чи, може, погано сформулював речення? — звернувся він до старого. — Ви теж не зрозуміли?